Розділ 17. Підготовка

Повітря в приміщенні було важким, насиченим запахом крові, металу й пилу. Сет стояв, спершись на обшарпану стіну, і уважно вдивлявся в Тереш'Кара. Лео перебирав пальцями ремінець на рукаві, Віктор стискав у руках аптечний кейс, готовий у будь-яку мить кинутись допомагати.

— У нас є корабель, — нарешті мовив Сет. Його голос був рівний, але кожне слово звучало, наче відміряне. — Стоїть у порту.

Тереш'Кар злегка нахилив голову.

— І ви думаєте, що зможете провести дітей через станцію, повну живих істот?

— Думаю, що це буде самогубство, — сухо відповів Сет. — Але все одно спробуємо.

Тиша оповила всіх. Десь у глибині коридорів ледь чутно тріснуло щось металеве.

— Дітей занадто багато, — обережно сказав Пол, ковзаючи поглядом по приміщенню. — І вони в поганому стані. Навіть якби хтось ішов з ними дуже обережно, таку групу легко помітити.

Віктор повільно кивнув.

— Деякі ледве тримаються на ногах. Якщо почнеться паніка або втеча - ми їх не врятуємо.

Пол зітхнув, схрестивши руки.

— Хтось має ідеї кращі за "помираємо всі разом"?

Дора наважилась подати голос:

— А якщо… зробити вигляд, що це евакуація? Офіційна. Нібито ми… спеціальна група, яка виводить біженців.

Сет скосив на неї погляд.

— Як ти собі це уявляєш? Ми взагалі поняття не маємо які тут закони.

Лео потер підборіддя:

— Але якщо виглядати переконливо… Уніформи, наказовий тон, правильно побудована сцена… Може, спрацює. Більшість не захоче встрявати в "офіційні справи". Це будь-де. Ну, принаймні якби я щось таке бачив у нас на базі - просто пройшов би повз.

— І все одно є шанс, що нас зупинять. — відповів Пол знизивши плечима.

— Може і вийде... Але потрібен ще план "Б". — відповів Сет після короткої паузи.

— Відволікання, — швидко підхопила Айві. - Шум. Дим. Щось, що змусить охорону бігти в інший бік.

— Можу зібрати гучну, але безпечну вибухівку. Стара батарея, пару дротів, пару шестерень. — додала дівчина.

Віктор зморщив лоба:

— Головне — без зайвого вогню. І без вибуху в руках.

Айві посміхнулась йому і додала:

— Без легкого вибуху в руках - зазвичай не цікаво. Але спробую зробити щось максимально безпечне.

— Є старі вентиляційні канали. Невеликі, приховані. Діти зможуть пройти ними майже непомітно. — сказав ТерешʼКар.

Айві відкрила карту на планшеті, окинувши поглядом приміщення.

— Якщо поєднати: вентиляційні тунелі для дітей і відволікання для дорослих… Це може спрацювати.

Тереш'Кар нахилився над екраном, що дістав з рюкзака біля крісла.

— Тут є вузол на обслуговувальній палубі. Звідти прямий вихід до вантажних шлюзів.

Настала коротка пауза. Сет поглянув на всіх, перевіряючи реакцію. Потім промовив:

— Вибираємо: або ведемо дітей через вентиляцію під прикриттям вибухівки, або намагаємось провести їх уніформованими через основні коридори. Рішення приймати зараз.

Кілька секунд усі мовчали.

— Я за вентиляцію. Менше ризику для дітей. — озвався Лео.

Пол зітхнув:

— Погоджуюсь. Головне - не підставляти їх під прямий вогонь.

Айві кивнула:

— Тоді робимо відволікання і вентиляцію.

Сет поглянув на Тереш'Кара:

— Ти зможеш провести їх по шахтах?

Той коротко кивнув.

— Добре, — сказав Сет. — Готуємо обладнання. Ми - відволікаємо. Діти - через шахти.

***

Айві сіла на підлогу, витягуючи з рюкзака блокнот і швидко почала креслити схему.

— Для "пристрою відволікання мені потрібно кілька речей"," — сказала вона, не відриваючи погляду від паперу. — Батарея великої ємності, металеві котушки, кілька трансформаторів, трохи старої проводки й термоактивний димовий заряд. Без них нічого не вийде.

— Як гарно ти завуалювала "вибухівка", — гигикнувши сказав Лео.

Тереш'Кар нахилив голову.

— Знаю, де це можна знайти. Але я… — він ковзнув поглядом по своєму забинтованому боку — …не зможу туди дійти.

— Де саме? — коротко спитав Сет.

— Є невеликий ринок у технічному секторі. Там іноді продають  деталі. Якщо знаєте що шукати - знайдете.

Група переглянулась.

— Проблема, — похмуро сказав Пол. — У нас взагалі немає грошей.

Тереш'Кар на мить замовк, а тоді хрипко розсміявся:

— Тепер зрозуміло, чому ви працюєте на Розу.

Він повільно витягнув з кишені маленький сріблястий носій — щось середнє між флешкою і тонким брелоком — і кинув його Сету.

— Тут півтори тисячі кредитів. Цього вистачить, якщо не будете купувати зайвого.

Сет упіймав носій, коротко оглянув його. Виглядав він скромно, але по відчуттю в руці було зрозуміло — річ цінна.

Айві й Лео кинули швидкі погляди — цікавість блимнула в очах, але обличчя залишилися спокійними.

— Дякую, — коротко кинув Сет.

Тереш'Кар повів плечем, немов це не мало значення.

— І ще дещо, — додав він. — Нам знадобиться форма охорони, щоб безперешкодно наблизитись до вентиляційних шахт.

— А це де взяти? — перепитав Лео.

— У мене є один контакт, — сказав Тереш'Кар. — Старий знайомий. Він працює у відділі порту. Іноді я платив йому за потрібну інформацію. Він може дістати форму.

Тереш'Кар продиктував адресу, яку Айві швидко внесла у свій планшет.

Сет поглянув на команду:

— Добре. Ділимося. Я, Айві й Лео йдемо за компонентами. Пол, Віктор і Дора — до контакту за формою.

Пол зітхнув, але кивнув.

— Зустрічаємося тут, — додав Сет.

Айві підхопила рюкзак.

Група швидко зібрала необхідне і розділилася. Попереду їх чекала чужа станція, повна пасток, поглядів і небезпеки.

***

Тунель технічного рівня зустрів першу трійку тьмяним світлом і запахом вологи. Сет ішов першим, погляд ковзав по кожній тіні. Айві, захоплена потенційним винаходом, раз у раз піднімала голову, ковтаючи очима незнайоме середовище. Лео йшов трохи позаду, тримаючи руку поблизу кобури.