Розділ 15. Станція Дреко

Політ до станції минув спокійно. Протягом майже трьох днів корабель Роберта рухався через космічний простір без зайвих пригод. Глибока тиша час від часу переривалась лише глухим гулом двигунів, що рівномірно тримали стабільну швидкість. Жодних атак, технічних несправностей чи екстрених маневрів - лише спокійний, одноманітний політ.

Члени команди швидко адаптувалися до нової рутини. Сет мовчки патрулював коридори корабля, його кроки звучали впевнено й розмірено. Він зупинявся біля ілюмінаторів, уважно вдивляючись у далекі зірки, ніби очікуючи на небезпеку, що може ховатись у глибинах космосу. Лео з Полом проводили час у постійних, але нешкідливих суперечках. Їхні дискусії варіювалися від того, хто краще розуміється на старих технологіях, до того, у кого більший запас терпіння - хоча, здавалось, у цих питаннях обидва програвали.

Айві занурилась у технічну лабораторію, майструючи під пильним наглядом Роберта, який тихим, рівним голосом періодично поправляв її дії. Дівчина задавала безліч питань, і хоча Роберт відповідав стисло, вона ловила кожне його слово з таким захватом, наче це була найважливіша інформація у всесвіті.

Віктор регулярно перевіряв стан Бродеріка, аналізуючи показники з медичних моніторів, що поступово демонстрували покращення. Весь цей час Дора відсторонено спостерігала то за Віктором, то за Айві, тихо підмічаючи, наскільки захопленою була остання у своїх дослідженнях.

Після того як Роза надала їм деякий запас їжі - включно з готовими пайками та інгредієнтами - Роберт наполіг на тому, що саме він готуватиме для всієї групи. Несподіваним відкриттям стала його кулінарна майстерність: кожна страва була дивовижно смачною та вишуканою, хоча й мала одну незмінну рису - обов'язкову присутність грибів.

— Ну, звісно, — пробурчав Лео, підозріло розглядаючи тарілку. — Ми опинились на кораблі андроїда-грибника. Чого ще можна було чекати? Завтра на сніданок буде грибний суп, потім грибне рагу, а на вечерю - грибні котлети з грибним соусом.

Роберт, незворушно ігноруючи сарказм, спокійно відповів:

— Можливості грибів практично необмежені. А ваш організм лише виграє від такого раціону.

Айві, з цікавістю підхопивши тему, нахилилась уперед:

— А чому ти наполягаєш на тому, щоб саме ти готував для нас?

Роберт ледь нахилив голову:

— Приготування їжі - чудовий спосіб для дослідження. Ваші реакції, уподобання та зміни стану здоров'я дають мені важливі дані.

Лео лише скосив на нього погляд і прошепотів:

— Нагодувати і вивчити. Чудовий сервіс.

Інші ж, здається, були цілком задоволені і навіть захоплені несподіваним талантом свого дивного супутника.

Коли корабель нарешті підлітав до координат, станція з’явилась перед ними майже несподівано - велика металева конструкція, що повільно оберталася навколо маленької скелястої планети, залитої світлом блідої зірки.

***

Роберт зібрав команду на мостику, що став вже звичним місцем зборів для команди. Його обличчя залишалося незворушним.

— Зараз я зміню транспондер корабля, — спокійно повідомив він. — Це дозволить нам виглядати як цивільне судно без прив'язки до відомих реєстрів.

— Як ти це зробиш? — зацікавлено вигукнула Айві, виблискуючи очима.

Роберт лише коротко глянув на неї:

— Наразі краще не вдаватись у деталі.

Він продовжив:

— Я приведу корабель до стикування, але виходити на зв'язок більше не буду. Це може бути надто ризиковано. Щоб потрапити назад ви маєте передати сигнал через загальний канал: «Гриби - найкращий організм у Всесвіті». Це буде означати, що ви готові заходити на судно і відлітати.

Лео скривився:

— Серйозно? Це буде наш пароль?

— Це практично і не приверне зайвої уваги, — незворушно відповів Роберт.

Потім він витягнув невеликий кейс і роздав кожному невеличкий пристрій.

— Універсальні перекладачі, — пояснив він. — Вставляються у вухо. Вони допоможуть вам розуміти будь-яку мову. Але інші не зможуть вас зрозуміти, якщо не мають таких самих перекладачів. Тому - не говоріть зайвого і не ведіть розмов без необхідності.

Сет кивнув і крокнув уперед :

— І ще раз для всіх, — його голос став жорсткішим. — Ні з ким не говорити без необхідності. Не поводитись дивно. Ми не знаємо, як тут ставляться до людей і взагалі що тут відбувається. Ніякої зайвої уваги. Тримайте зброю напоготові..

— Заборонено, — спокійно втрутився Роберт. — На станції заборонене відкрите носіння зброї. Ви пройдете через детектори. Якщо знайдуть зброю - вас щонайменше затримають.

Настала важка пауза.

— То ми маємо залишити зброю тут? — недовірливо запитав Пол.

— Так, — підтвердив Роберт. — Інакше ви навіть не пройдете контроль.

Лео зітхнув:

— Ну... Може, воно й на краще. Хоч спокійніше буде.

Сет неохоче, кивнув:

— Залишаємо зброю. Але наготові - перекладачі, комунікатори і очі навстіж.

— Без сигналу я не відкрию шлюз, — наостанок додав Роберт. — Будьте обережні.

***

Коли всі вже готувалися до виходу, Дора нерішуче зробила крок уперед.

— Може... може, я залишусь тут? — її голос був тихим, майже невпевненим.

На мить запанувала тиша. Віктор поглянув на неї з серйозністю, в якій відчувалась не осудливість, а турбота.

— Доро, — тихо сказав він, - ти - єдина з нас, хто хоч в теорії розуміється на таких об'єктах. Ми все життя провели під землею. А ти бачила станції. Ти знаєш більше, ніж думаєш.

Дора здригнулась, опустила погляд. Їй хотілося втекти, сховатися на кораблі, де хоча б було знайоме оточення. Страх стискав їй груди, але слова Віктора змусили серце прискорено битися.

Сет кивнув, підтримуючи медика:

— Ти — наш навігатор у цьому світі. Без тебе ми ризикуємо ще більше.

Вона вагалась ще кілька секунд, ніби борючись із собою, та врешті-решт глибоко вдихнула й кивнула.