Розділ 9. Нова Надія

2 роки до падіння Людської Імперії

Система - Крайній Космос

У залі зібрався майже весь екіпаж. Усі, крім Джека і Дори.

Обра стояв біля центрального пульта. В повітрі висіла напруга — густа, мов пар у двигунному відсіку після збою. Ніхто не говорив. Погляди схрещувались, але не тримались довго. Мовчання було гірше за звинувачення.

— Як ви вже чули… — почав Обра. Голос рівний. Лідерський. — На Дору було скоєно напад. Її знайшли непритомною, зв’язаною. Схованою в ящику біля реакторного відсіку.

Ремі зойкнув і ледь не встав зі свого місця. Рафаель лише притиснув йому плече назад і нічого не сказав.

— Її знайшов Ганс. Вчасно. Інакше — не факт, що вона б вижила, — продовжив Обра.

Збоку Кевін зітхнув і зиркнув на сина. Той опустив голову. Деріл, що сидів поруч, тільки зціпив зуби. Поряд Тандара ніби продовжувала щось обчислювати подумки — її пальці перебирали невидимі кнопки на коліні.

— Її стан стабільний, — сказав Обра. — Але вона досі без свідомості.

Марія відвела очі. Її руки стискалися на колінах. Поруч Анна скрутила пальці в замок і стискала так сильно, що побіліли кісточки.

— Ми маємо з’ясувати, що сталося. Інакше — ризикуємо повторенням, — продовжив Обра. — Це був не нещасний випадок. Це було навмисно.

— Може… це хтось чужий? — припустив Освальд. У його руках крутився комунікатор — надто швидко, надто нервово.

— Ми в ізоляції двадцять циклів. Всі шлюзи закриті, переміщення фіксуються. Це зробив хтось із нас, — спокійно відповів Обра.

— Я… — озвалась Анна, її голос був тремтливий. — Я мала бути в медблоці. Але… була в каюті. Просто… мені соромно.

З протилежного боку Бред злегка підняв голову, дивлячись на неї. Не вороже — уважно.

— Я не хочу, щоб хтось подумав, що я щось приховую, — додала Анна. — Я просто… не знала, що з нею щось сталося…

— Ти не мусиш виправдовуватись, — озвалась Саміра з глибини залу. Голос рівний, стриманий.

— А де Джек? — прорізала тишу Марія.

— На містку. Був зі мною. Під моїм контролем, — коротко відповів Обра. — Я ручаюсь за нього.

— А ще за когось ручаєтесь? — кинув Деріл.

— За кожного. І за жодного. Ми всі — частина команди. Але зараз... комусь із нас не можна довіряти.

— А якщо вона щось дізналась? — тихо озвався Рафаель. — Про реактор? А хтось не хотів, щоб це випливло?

— Вона була одна в реакторному відсіку, — відповів Еліас. — Я залишив її, бо вона сказала, що справиться сама.

— Ага. А ще вона кілька разів згадувала, що Ліна щось ховала в технічному сховищі, — кинув Нік, стискаючи плечима. — Я нічого не кажу, але…

— Що? — різко обернулась Ліна. — Це були запасні деталі для Тандари, і ти про це знаєш!

— Я знаю, що ти не завжди їх оформлюєш, — додала Індіра, не піднімаючи очей від планшету.

— А ти б краще за собою подивилась! — різко кинула Ліна. — Скільки разів тебе ловили на зливі інформації в архів, до якого в тебе взагалі не мало бути доступу?

— Це були аварійні лог-файли! Я відновлювала записи після аварії в C-секторі!

— І що? — втрутилась Юнона. — Усі ви лазите де не треба. А потім дивуєтесь, що щось стається.

— Ага, а ти не лазиш? — кинув Освальд. — Я особисто бачив тебе біля реакторів до твоєї зміни. Щось крутилась там.

— Ти б краще помовчав, — гмикнув Кевін. — Всі тут знають, хто останній тричі вимикав аварійну сигналізацію через "нічну тишу".

— Та пішов ти, старий.

— Та ви тут всі показились, чи що?! — вигукнула Ліна. — Я не з тих, хто душить людей по вентиляції!

— Але часто буваєш там, де тебе не просять, — зіронізував Ремі, не відриваючи рук від поясного ременя. — Принаймні, так говорила Дора. Кілька разів.

— А ти? — з викликом кинула Ліна. — Де ти був, коли знайшли Дору?

Ремі відкрив рота, але Рафаель випередив:

— Облиш. Ремі ні до чого. Якщо на те пішло, то давайте згадаємо, хто останнім заходив у реактор перед Дорою. Я бачив Айріс біля техпанелі. Ще під час гіперстрибку.

— Мене викликала система. У мене є логи, — холодно відповіла Айріс. — Можу показати всім.

— Тільки не знову твої “логи”. Минулого разу через них Саміра витратила півзміни, щоб довести, що її не було у залі зразків, — втрутилась Сильвія.

— До речі, Саміра, — повільно озвався Обра. — У тебе був доступ до медичних засобів. Гель, яким була оброблена рана на шиї Дори, — військового типу. Є тільки в медблоці.

Саміра навіть не кліпнула.

— У мене немає потреби нападати на колег. А якщо й була б - я б зробила це краще.

— Як мило, — кинув Бред із кутка. Його голос був тихий, але як завжди - точний, мов лезо.

— Може, це був саме ти, старий? — кинув Деріл. — Ти весь час мовчиш, тільки дивишся. Може, ти просто… чекаєш?

— ДОСИТЬ, — гримнув Обра. — Це не допит. Це нагадування: якщо ви щось знаєте — краще скажіть. Бо наступного разу... не буде на кого кивнути.

Обра підняв руку.

— Я не хочу перетворити це на полювання на відьом. Але якщо хтось щось знає — кажіть зараз.

— Вона щось говорила? Коли її знайшли? — тихо запитала Сильвія.

— Ні. Ганс знайшов її вже непритомною. Вона подавала сигнал стукаючись головою об контейнер, щоб хтось почув.

Усі на мить замовкли. І раптом — удар.

Підлогою пройшов струс. Лампа під стелею загойдалась. Хтось захитався, хтось вхопився за стілець, а Нік — упустив з рук сканер, який одразу ж розсипався на частини.

Другий вибух. Потім третій — ближче.

🔺🔺🔺  
— УВАГА. РІВЕНЬ ТРИВОГИ: БОЙОВА ГОТОВНІСТЬ. УСІМ ЗАЙНЯТИ ПОЗИЦІЇ.
🔺🔺🔺

Комунікатори ожили.

— Це Джек! Ми під атакою! Бачу корабель — починаю маневри. Мені потрібна підтримка!

— Як вони нас знову знайшли?.. — хтось прошепотів.

— Хтось подав сигнал! Це зрада! — гукнув хтось ще.