Розділ 5. Розлом зсередини

2 роки до падіння Людської Імперії

Система - Крайній Космос

Шипіння гарячого повітря проривалося з вентиляційних шахт. Корабель тихо, але впевнено рухався між залишками астероїдного поля, і кожен його м’який ривок давав зрозуміти: щось іде не так.

Дора стояла біля консолі, вдивляючись у показники імпровізованого датчика, який щойно встановила. Той працював, хоча й не був розрахований на критично високі температури. Довелося трохи помудрувати: вона підключила кілька резервних термодатчиків, розмістивши їх на різній відстані, крізь кілька шарів обшивки.

"Теоретично — це спрацює. Коли зовнішній із них покаже 150 — значить усередині вже пекло", — подумала вона, зиркнувши на останній рядок, де світилася цифра “38”.

"Сподіваюсь, Мері не буде бурчати, що я залишила більшість з її теплиць без датчиків. Вона має зрозуміти, що тут — вони важливіші."

Дора продовжила діагностику з місця, на якому зупинилась минулого разу. Тепер вона не відволікалась на книгу, пильно спостерігаючи за кожним етапом процедури.

— Давай, 6 зелених кружечків - те що мені потрібно, — схрестивши пальці мовила вона.

[СКАНУВАННЯ СИСТЕМИ ПОДАЧІ ПАЛИВА... ОК]  
[СКАНУВАННЯ ЯДРА РЕАКТОРА (ЛЮМІКОР)... ОК]  
[СКАНУВАННЯ СТАНУ ТЕПЛООБМІННИКІВ... ОК]  
[СКАНУВАННЯ ДАТЧИКІВ ВНУТРІШНЬОГО ТИСКУ... ОК]  
[СКАНУВАННЯ СИСТЕМИ ОХОЛОДЖЕННЯ... ОК]  
[СКАНУВАННЯ РІВНЯ РАДІАЦІЙНОГО ФОНУ... НОРМА]

Вона полегшено видихнула, і, зібравшись із силами, продовжила діагностування систем живлення корабля.

"Наступні — батареї", — вона рушила далі, завантажуючи звіт на планшет.

Батарейний відсік слугував гарантією: навіть якщо реактор буде пошкоджено — корабель ще протримається. Хоча б цикл.  
Стрибок у гіперпростір — ні, але шанс вижити все ще лишиться.

"Мінімальний заряд — 50%. Температура — не вище 80 і не нижче 10. Все, що виходить за ці межі — критично", — згадуючи специфікації, Дора запустила діагностику.

[ТЕМПЕРАТУРА ПЕРШОГО СЕКТОРУ... 30]  
[ТЕМПЕРАТУРА ДРУГОГО СЕКТОРУ... 32]  
[ТЕМПЕРАТУРА ТРЕТЬОГО СЕКТОРУ... 8]  
[РІВЕНЬ ЗАРЯДУ ПЕРШОГО СЕКТОРУ... 95]  
[РІВЕНЬ ЗАРЯДУ ДРУГОГО СЕКТОРУ... 91]  
[РІВЕНЬ ЗАРЯДУ ТРЕТЬОГО СЕКТОРУ... 9]

— Та тут хоч щось, бляха, працює як слід?! — буркнула вона, втупившись у екран.  
— Що це взагалі... Ой, та пішло воно. Знову лізти вниз.

Вона скинула рюкзак з плечей, затиснула ліхтарик між зубами, дістала набір інструментів і почала спуск по драбині — просто до батарей.

Діставшись нижнього відсіку, Дора одразу почала оглядати великі конусоподібні корпуси. Перші два — в нормі. Третій…  
На третій була чітка діра. Не сліди корозії, не тріщина — пробиття. Свіже.

"Ніби хтось навмисно це зробив..." — вона нахилилась ближче.  
Напруги не було — добре. Витоку не видно. Але й вибух це не пояснював: усе виглядало надто… акуратно.

Дістала дрона. Підключила. Запустила — той ковзнув у середину корпусу.

Через кілька секунд — картинка. І те, що вона побачила, змусило серце закалатати.  
Вона потягнулась до комунікатора, вже набираючи пріоритетний канал…

…коли щось важке вдарило її в потилицю.

Перед очима — спалах. Підлога назустріч. Різкий подих.
Вона ще раз спробувала обернутись, але другий удар не залишив шансів.

***

Тандара, захекавшись, добралася до складу й кинулася шукати запасну деталь.

"Де ж вона..." — судомно промайнуло в її голові.

За кілька хвилин з’явився Деріл.

— Що саме шукаєш? — кинув він, стираючи пил із рукава.  
— Стабілізатор напруги для плазмового інжектора! В першому двигуні його просто вирвало.  
— А запасний...?  
— А запасний ще на “Нову Домівку” пішов. Тут лише зламаний корпус і залишки контакту.  
— Прекрасно. Залишилось лише витягнути його з повітря.  
— Шукай щось сумісне. Або хоча б щось, що не розвалиться в руках.

Вони розбіглись по складу, мов голодні щурі — обшукуючи все, що мало хоч якийсь шанс бути корисним.

Приміщення було темним, просторим і пахло пилом, старим мастилом і ще чимось... обгорілим. Полички вздовж стін давно втратили маркування, а більшість контейнерів стояли відкритими — вміст їх або використали, або просто залишили гнити. Деякі ящики були запаковані в плівку ще зі старим штампом, який уже років десять як не мав юридичної сили.

Тандара й Деріл розійшлися в різні боки, обережно розгрібаючи мотлох.

— Тут тільки гідравлічні кабелі і шматки обшивки, — пробурчала Тандара, скинувши на підлогу розірваний гумовий рукав.

— А в мене… — Деріл підняв щось схоже на обгорілу плату. — Комусь, мабуть, здавалося, що це ще можна полагодити. Ну, принаймні перед тим, як воно згоріло. Напис “Сумісний з серією K5”. Твій двигун — J3, так?

— Так, тільки там новий інжектор, старий не стягнув наших навантажень.

— Звісно. Щось, що мало працювати — не працює. Стандарт. Людська якість на висоті.

Тиша. Лише шурхотіння їхніх рук у ящиках.

— О, стоп! — вигукнула вона. — Це що, демпфер?
— Половина демпфера. Ізоляційний шар обвуглений. Якщо ми це поставимо — може влаштувати феєрверк. Один раз. І останній.
— Та я й не збираюсь його ставити. Але якщо в ньому ще жива плата керування — я зможу зняти з неї вузол компенсації напруги.
— Ага. А якщо не жива — матимеш ще одну красиву обгорілу залізяку в колекцію.
— Все одно краще, ніж нічого, — пробурчала Тандара, беручи деталь і уважно її оглядаючи. — Плата мертва.

Тандара гепнула знахідку об стіл — і та розлетілася.

— Та блін! Хто взагалі це сюди притягнув?!
— Ще одне "успішне рішення", що приймали ті воєнні, — буркнув Деріл.
— А це? — він показав модуль, схожий на той, що їм був потрібен.