Розділ 3. Іскра

150 років після падіння Людської Імпері.

Планета - "Нова Надія", база повстанців.

Айві знову щось майструвала у своїй лабораторії.

Її дивакуваті окуляри виглядали так, ніби були зібрані з лінз дронів, мідних трубочок і однієї дуже впертої гайки. Вони постійно зсувалися набік, але Айві здавалося, що саме так і має бути — інакше, за її словами, «баланс абсурду порушиться».

Цю картину доповнювала зачіска, що скидалася на спробу одночасно причесатися і зібрати антену для міжгалактичного зв’язку. Локони стирчали в різні боки з якоюсь продуманою хаотичністю, яка ідеально гармоніювала з її образом: безлад — але точно за схемою.

Паяльник у зубах, іскри під пальцями, в голові — музика, яку чує лише вона. Усе як завжди.

Навколо панував абсолютний безлад. Із столу стирчали дроти, на підлозі валялися гвинтики, обгортки від енергетиків і щось, підозріло схоже на лапу дрона.

На перший погляд — хаос. На другий — теж хаос. Але Айві орієнтувалася в ньому з точністю швейцарського годинника. Вона була частиною цього простору, а він — частиною її.

Коли паяльник торкнувся плати, з неї вирвалася велика іскра, а кімнату наповнив різкий тріск.

— Опа! — вигукнула Айві, швидко прибравши руку. — Або воно щойно запрацювало, або щось зараз бахне.

Вона нахилилася ближче, примружившись крізь свої окуляри, що знову з’їхали набік. З плати здіймався димок, мов намагаючись утекти з кімнати.

— Спокійно… ти просто перегрілася від захоплення моїм генієм, так? — прошепотіла вона платі, ніби переконуючи її не вибухати.

Раптовий стук у двері змусив її підстрибнути на стільці.

— Кого там ще занесло? Нолане, це ти? — дзвінко запитала винахідниця.

— Угу. Ти вже четвертий цикл не виходиш звідси. У тебе все гаразд? Ти навіть збори пропустила, які, до речі, мала вести, — пролунав у відповідь приємний, спокійний чоловічий голос.

— Ой, кому ті збори потрібні? Зібрання дурнів, які тільки й роблять, що обговорюють. Краще б ділом зайнялися!

— Кхе-кхе, — почувся жіночий кашель за дверима. — Але ці дурні — ваші колеги. І вони потребують вашої уваги як старшого інженера.

Обличчя Айві налилося червоним, мов розпечений шматок металу. Вона почала бубоніти щось собі під ніс.

— Ти міг би попередити, що ти не один... — Ніяковіло промовила Айві.
— Так ти ж не питала! — розсміявся Нолан.
— То як, можна зайти? — Запитав жіночий голос

Айві кинула погляд на безлад довкола і в паніці почала щось прибирати, хоч було очевидно — запізно.

Все ще червона як буряк, вона підійшла до дверей і відчинила їх.

Світловолоса дівчина кинула на Айві оцінювальний погляд, а тоді зазирнула до лабораторії через її плече.

— О, дещо ніколи не змінюється, — з щирою усмішкою мовила вона, — над чим працюєш?

— Гаразд, не заважатиму, — втрутився Нолан, не даючи Айві відповісти. — Радію, що ти жива і... у своєму звичному стані. Перед вечерею — на зустріч із групою. І навіть не думай не прийти! — різко розвернувся й рушив геть. — А ви, Анно, не засиджуйтеся тут, як зазвичай. Мені ще потрібна ваша допомога, — додав, не озираючись.

— Щось він сьогодні... різкіший? — прошепотіла Айві.

— Навряд чи. Як завжди бурчить. Можливо, його проєкт відхилили, бо ти не голосувала. — відповіла Анна з усмішкою. — То що, над чим працюєш?

— Та нічого серйозного... Просто експериментую. Хочу, щоб мій пістолет стріляв лазерами різних кольорів. Червоний мені набрид, — зніяковіло зізналася Айві, свідомо проігнорувавши згадку про відхилений проєкт.

— Цікаво-цікаво, — мовила Анна, проходячи до її столу. — І який колір хочеш?

— Бачиш цю лінзу? Я хочу нанести на неї тонкий шар кристалів, які нещодавно притягнув мені Лео. Вони мають унікальну властивість — змінюють спектр заломлення залежно від прикладеної напруги. Тобто, якщо змінювати напругу на шарі, можна отримати різні кольори лазера.

Вона збуджено постукала пальцем по платі.

— Я вже налаштовую імпульсний генератор, який подаватиме різну напругу перед кожним пострілом. А ще — ручний режим! Натискаєш кнопочку — і вуаля: сьогодні хочеш фіолетовий, завтра — бірюзовий!

— І при цьому нічого не вибухає? — підняла брову Анна, насторожено втягнувши ніздрями запах диму.

— Та це лише прототип! — з усмішкою знизала плечима Айві. — Уяви, яке світлове шоу можна буде влаштувати цим покидькам Скрадам. Може, вони взагалі мають «алергію» на якийсь колір!

Анна подивилась на підборіддя Айві, що маячило прямо над нею, та помітила невеликий слід сажі.

— Стривай, в тебе тут, — після чого потягнулась і витерла рукавом кофти, — чорна смужка.
Айві кліпнула, злегка сіпнулася й миттєво почервоніла.
— А? Та... Що? — тихо промовила Айві, — та напевне. Таке, знаєш, інколи трапляється, коли намагаєшся одночасно паяти, проектувати, тримати цю штукенцію, — Айві махнула на розібраного робота, що стояв під столом, — та не спалити все довкола.

Анна захоплено слухала розповіді Айві.

За вікном уже змінилось світло — денний прожектор змінив спектр на вечірній. Але Айві й Анна цього не помітили — їхнє світло було тут, між ідеями, схемами і сміхом.  
Лише коли комунікатор Анни пискнув особливо вимогливо, вони обоє здригнулись.  
— Час іти, — винувато посміхнулась Анна.  
— І я ж мала бути на зустрічі… годину тому, — зітхнула Айві.  
Вони встали майже одночасно, обмінялись ще однією усмішкою — і розійшлись у різні напрямки.

***

Айві неспішно крокувала до місця зустрічі.
У голові вже крутилися плани втечі: "може, сказати, що раптово зламався генератор? Або що вона згадала про надважливий експеримент?"
Бо сидіти кілька годин і слухати цих старперів, які обговорюють абсолютно тупі речі — типу заміни освітлення в житлових корпусах, як минулого разу… Та кому взагалі це цікаво?!  
У нас, між іншим, ВІЙНА!