Спалені та почорнілі кінчики пальців обережно торкнулись майже завершеної каблучки.
Ювелір відклав основу, склав малесенькі пелюстки з червоного золота докупи, перш ніж дістати невеликий огранований діамант.
Десь унизу скрипнули двері. Невідомий хотів було гукнути майстра, але його увагу привернув блиск у невеличкій вітальні.
Велетенське дзеркало, обрамоване позолоченою дерев'яною рамою - його гордість - було розбите. Скло всюди: на підлозі, на потертому килимі, навіть на найближчому кріслі.
Чоловік тихо зашипів, випадково зловивши босою ногою один з уламків.
Святі Першобоги. Новому дзеркалу лише тиждень, і от, знову.
Він кинувся нагору, розчахнув двері імпровізованої майстерні.
Від різкого гуркоту Майстер мало не підстрибнув на місці й випадково впустив камінь.
Чоловіки в тихому шоці затамували подих й не рухаючись спостерігали, як він повільно котився до щілини у підлозі. Обидва втомлено видихнули, коли діамант зупинився за якихось кілька міліметрів від неї.
Ювелір відклав інструмент, поглянув на людину зі своїм обличчям, роздратовано і ображено водночас, перш ніж якнайобачніше піднятись з-за столу і підібрати коштовність.
- У тебе знову був приступ, - обережно озвався чоловік за його спиною.
Майстер тільки фиркнув, і роздратовано смикнув скуйовдженим темним хвостом.
Його співрозмовник втомлено стиснув двома пальцями перенісся.
- Я просив не мовчати, Амоне.
- Ти прекрасно знаєш, що це не моє ім'я, Ніле, - награно весело відказав Амон, розтягуючи літери його імені.
Темно-сині кіанітові очі з вузькими зіницями вп'ялися поглядом у дивні очі навпроти. Замість звичайних, дзеркальне відображення Амона мало очі з чорними білками, такою ж кіанітово-синьою райдужкою і білими круглими зіницями.
Нехай вони і були близнюками, але кожен міг з першого погляду визначити, хто з них хто.
Ніл був "людиною", в той час як Амон - крилатим чорним ягуаром, амару. В хороші дні це ставало їх особистим жартом, в погані - прірвою. В усьому іншому вони були повністю ідентичні: зріст, спортивна статура, темна засмагла шкіра і чорне розпатлане волосся.
Звичайний близнюк відвів погляд від брата, помітив на краю столу потрійний футляр для каблучок, дві з яких вже були готові; дух обережно взяв їх до рук.
Доволі прості прикраси з червоного золота: одна мала просте тиснення у формі драконячих лусочок, друга була у формі вогняної квітки з рубіном у центрі. Придивившись, юнак помітив написи.
"Прекрасному татові Руду" і "Прекрасній мамі Бридж"
Він довго вдивлявся у них у спробі знайти відповіді на хоч якісь зі своїх питань, і зиркнув на третю з колекції - ювелір саме затискав діамант.
- Ти зустрінешся з нею, чи не так? Минуло три роки, я просив тебе забути, - дорікнув Ніл, все ще не вірячи своїй здогадці.
Амару¹ здригнувся, і не зміг підняти погляд на брата.
Тиша опустилась на маленьку майстерню важким куполом. Тільки механічний годинник на стіні тихо відбивав свій ритм.
Врешті-решт майстер не витримав, і хрипко прошепотів:
- Вона не знатиме, клянусь.
Як би Амон не намагався лишитись непочутим, непевний шепіт звучав як постріл у незручній тиші.
Не вигадавши нічого кращого за втечу, ювелір забрав у брата каблучки і сховав усі три в бордовий футляр з авторським позолоченим тисненням.
Ягуар нервово повів чорними заокругленими котячими вухами і піднявся у пошуках своїх маски і мантії. Стискаючи в руці каблучки, він злетів сходами вниз, лишивши брата в майстерні.
Чорна маска закривала обличчя повністю, і мала лише білі очі-півмісяці. Повна анонімність.
Майстер сховав сховав хвіст під льняну сорочку, прибрав соколині крила ілюзією, накинув на голову капюшон сірої мантії з логотипом "Найманців". Каблучки сховані у підпростір, безлика маска сховала за собою нервову посмішку.
Минуло два роки відтоді, як він вперше надягнув маску Амона і взяв собі це ім'я.
З кутка коридору почувся тихий металевий дзенькіт. Довгий меч з темної сталі, лезо якого ближче до рукоятки роздвоювалось і спліталось навхрест, утримуючи око-рубін, зараз гнівно блимало цим самим оком, намагаючись привернути до себе увагу господаря. Амон тихо засміявся, дбайливо обхопив чорну шкіряну рукоятку і лагідно провів кінчиками пальців по лезу - Фалес щасливо замигтів оком.
Амару причепив меча на пояс. Він ще ні разу за останні п'ять років не виходив кудись без нього. Фалес обрав його ще на першому курсі Академії, і відтоді став вірним союзником.
На жаль, незважаючи на всі плюси меч був надто примхливою "істотою" та не нехтував можливістю показати характер.
Амон нечутно вийшов на невеличке подвір'я: навколо будинку замість паркану росли блідо-блакитні троянди-примари - улюблені квіти їх матері. Дух невагомо торкнувся кінчиками пальців ніжних пелюсточок, й ті одразу відізвались порцією примарного сяйва-туману.
За зеленим парканом стояв напівзруйнований портал телепортації. Колись велична кам'яна споруда тепер була обплетена плющем і мала лише дві бічні сторони замість повноцінних трьох, та й ті побиті часом. Більшість просторових рун, на щастя, лишились на місці, але повноцінно працювати в усі напрямки вони не могли. Портал забезпечував перехід у найближче ельфійське містечко, і назад - для братів цього було цілком достатньо.
***
- Святі Першобоги, Стело, ти не повіриш!
Червона дракониха мало не кричала у кристал зв'язку - широкий напівпрозорий кристал, над яким наразі висіла ілюзія її співрозмовниці.
Стела накрутила на палець золотисте пасмо довгого волосся і невдоволено блискнула на відьму зеленими очима:
- Ти вже півгодини торочиш про "невловимого найманця і майстра ювелірної справи", в якого ти вмудрилась замовити каблучки.
- І я справді знайшла його!
Дівчина швидко йшла вулицею до місця зустрічі.
#1770 в Молодіжна проза
#739 в Підліткова проза
#4202 в Фентезі
фентезі, дракони і інші магічні істоти, магія та магічні предмети
Відредаговано: 02.10.2022