Зора продовжувала летіти, і нарешті, після довгої подорожі, вона повернулася на своє звичне місце на небі. Вона більше не була сумною чи розгубленою. Тепер вона знала, що її місце було саме там, де вона була, і що її світло мало велике значення.
Вона поглянула на землю і побачила, як її сяйво відображається у річках і озерах, як її промінь торкається снів маленьких дітей. Її світло приносило радість, і це було найважливіше.
"Моє світло — це частина чогось великого," — подумала Зора, — "і я щаслива бути тут, у цьому величезному небі."