10

З ранку я почувала себе огидно й, навіть, подумувала пропустити перший урок. Але совість сказала, що не варто розпочинати семестр із прогулу, тому я піднялася з ліжка і підійшла до дзеркала, яке вже повністю окупувала моя сусідка.

- Посунься! – голосом, що захрип після сну, звернулася я до неї.

- У чергу вставай! - відповіла вона мені. - Хто перший підвівся, той і краще виглядає.

- Якщо ти посунеш свою неосяжну корму, ми обидві спокійно помістимося, - я взяла свій тонік зі столу. - Припиняй думати, що це твій стіл.

- А якщо не припиню? - з викликом запитала Аліса.

- Краще не думай про це, - я демонстративно здвинула всю її косметику на її половину, не зважаючи на те, що половина баночок були відкритими, та почала спокійно наносити макіяж.

- Як ти посміла! - підскочила Аліса й почала піднімати та закривати всі тюбики. - Ця пудра знаєш скільки коштує?

- Ти настільки бідна, що рахуєш ціну кожної дрібнички? - я сіла на стілець, який звільнила моя сусідка. - Визнай, що сама винна. Я не планувала псувати твої речі. Але ти вирішила встановлювати тут свої правила. А кімната в нас спільна. І тобі доведеться з цим миритись.

- Або добитися твого виключення, - Аліса дивилася на мене з неприхованою ненавистю. - Кажуть, ти не найслухняніша дівчинка. І тебе хотіли виключити восени, правда?

- І що ти пообіцяла Дженні за її довгий язик? - я чудово зрозуміла, хто міг розповісти новенькій все про мене.

- Я просто вислухала її, - розвела руками Аліса. – А ти нею лише користуєшся та недооцінюєш. Хіба, той неохайний хлопчисько з потворною родимою плямою рівня цій чудовій жіночній дівчині? Вона варта більшого.

- Сподіваюся, скоро виявиться, що і ти її недооцінювала! - сказала я холодно.

Я була обурена подібними заявами брюнетки, але намагалася не показувати своїх емоцій та продовжувала накладати на обличчя рівним шаром тональний крем.

Покинула я кімнату раніше за свою сусідку, але на кухню так і не пішла, хоч часу було достатньо, щоб спокійно поснідати й вирушити до головного корпусу Емемазу, де сьогодні було два уроки.

Мені не хотілося зайвий раз бачити цю велику не-до-міс світу. Хоча, з'явилася ідея переглянути всі відео з останнього змагання, щоб дізнатися по більше інформації про сусідку. А, можливо, дізнатися щось цікавенького, що можна буде використовувати проти неї.

В цьому мені міг би допомогти Райан. Тільки, на жаль, сьогодні я ніяк не могла потрапити до нього. Тому, вирішивши завтра навідатися на вогненний факультет після вечері, я побігла до кабінету для першокурсників, де вже була професор Кенді Льюїс.

- Доброго ранку, любо, ти так рано, - щиро вона посміхнулася. – Чи допоможеш мені розвісити плакати до уроку?

- Звичайно, міс, - кивнула я та почала приклеювати до дошки блакитні таблички, на яких були розписані властивості води.

Мені подобалися уроки в декана нашого факультету. Вони були зрозумілими та цікавими. Міс Льюїс була дуже доброю жінкою у віці. І, окрім навчання, вона розповідала нам багато цікавих історій із життя, поки ми намагалися підкорити собі стихію води.

Після того, як я все приготувала до уроку, в кабінет почали заходити студенти. Тому я сіла на передню парту й відсунула подалі порожню склянку, бо знала, для чого вона тут.

Незабаром клас наповнився. Як завжди, Костя та Никифор увійшли останніми. І професор Льюїс почала урок.

- Сподіваюся, ви відпочили під час канікул? - професорка змахнула рукою та склянки, що стояли на парті, наповнилися водою.

Про цей трюк були обізнані всі, окрім Аліси, яка верескнула на весь клас і відштовхнула склянку, через що облила руду Віолу Бикову, яка сиділа перед нею.

- Обережніше! - підстрибнула дівчина, по спині якої розтікалася пляма. – Якщо ти так лякаєшся елементарної магії, як ти навчатимешся тут?

- Не твоя справа, - Аліса явно не збиралася вибачатися. – Не цукрова – не розтанеш.

Я з цікавістю обернулася, щоб спостерігати, що буде далі. Віола була дівчинкою доброю, але імпульсивною. І я приготувалася до шоу, знаючи її характер та здібності.

– Акваманус! - промовила руда учениця заклинання і перевернула свою склянку над головою Аліси.

Відразу віце-міс світу облило пристойним потоком води. Здавалося, на ній після заклинання зовсім не лишилося сухого місця.

Частина студентів голосно засміялися, а Костя та Никифор піднялися та підбігли до Аліси.

- Зробіть що-небудь! –скомандувала моя сусідка гучним вереском .

І хлопці вивели її з класу, пообіцявши Віолі потім пояснити, що не варто кривдити новеньких.

- Головна мета мага водної стихії – бути спокійним та врівноваженим, - зітхнула професор Льюїс. – На жаль, Віоло, я не можу залишити поза увагою той факт, що ти скористалася заклинанням для того, щоб завдати шкоди однокласниці. І, хоч, мені не сподобалася її поведінка, я вважаю, що тобі не слід було так поводитися. Тому запрошую тебе завтра після вечері до мене до кабінету, щоби розібратися з твоїми емоціями.

- Добре, міс Льюїс, - неохоче кивнула Віола й сіла за свою парту.

- А щоб відновити мир на вашому курсі, повідомте міс Сенько, що на неї я теж завтра чекаю, - додала професор, чим викликала в мене задоволену посмішку. - Нажаль, зовсім інакше я хотіла розпочати урок. І повідомити вам важливу інформацію.

Клас вмить загудів. І професорка продовжила.

- Як ви чули, в нас проводитимуться міжфакультетські змагання, - повідомила вона. - Проходитимуть вони у три тури навесні раз на місяць. І якщо перші два будуть командними, то у третьому етапі братиме участь лише команда-переможець, де буде визначено найкращого студента факультету.

Я уважно слухала професора, адже дуже хотілося взяти участь. Але щось мені підказувало, що не так просто можна буде потрапити до команди. І ніби професор почула мої думки, вона продовжила пояснювати умови:

- З кожного класу ми відберемо два учня. Відбір у команду проходитиме другої суботи лютого на головній площі нашого факультету.