6

Останні дні канікул я намагалася проводити в компанії сім'ї та друзів. На жаль, Есмі не змогла до мене приїхати через банальну застуду. Зате я ще кілька разів зустрічалася з Райаном, щоб обмінятися думками щодо дивних подій, які відбувалися зі мною.

Щоночі перед сном я перевіряла ляльку в ящику. Тому що помітила, як до вечора першого числа вона примудрилася звільнитися від рушника, в який я її завернула. І щоразу я бачила її не в тій позі, в якій вона була передостаннє. Хоча ніякої метушні в ящику я не чула.

Мені було страшно. Але я не наважилася розповісти батькам про те, що з моєю лялькою щось трапляється. Її звали Катею. І мені подарували її на Новий рік, коли мені було вісім років. Виходить, лялька жила зі мною десять років. Але тільки зараз вона почала себе дивно поводити.

Настав останній день канікул, і прийшов час збиратися до академії.

Більшість моїх речей залишилася там, щоб не нервувати батьків своєю відвертістю. Але навіть без них моя валіза була переповнена.

Коли я зібрала все потрібне, я полізла за Катею. Із завмиранням серця я відкрила ящик та зазирнула всередину.

Катя сиділа на рушнику та дивилася прямо на мене. Від цього порожнього погляду пластмасових очей мені стало ніяково.

- Ти знала, що я тебе буду брати? – звернулася я до ляльки. – Нам час до академії, де тобою займуться професіонали.

Я з сумнівом потяглася до ляльки та взяла її на руки.

- Ми ж стільки часу гралися в дитинстві, навіщо ти так лякаєш мене? – я поправила їй рожеву сукню, яка зам'ялася через її переміщення по ящику.

Я вже зібралася класти її до валізи, як побачила якийсь малюнок на її руці. Я підійшла до вікна, щоб краще його розглянути. І по спині від побаченого пройшовся холодок.

На її правій руці, саме там, де й у мене, з'явився напис «мерагамільйон».

Не уявляючи, як таке могло статися, і що це означало, я скоріше запхнула ляльку в чемодан та застебнула його.

Єдине, що хоч якось мене заспокоювало, це те, що незабаром я опинюся у великому скупченні магів. І там я буду захищена від цієї дивної ляльки. А коли приїду до академії, то взагалі здам її вчителям та зможу розслабитися.

Я поспішала на кухню, де чекав мене сніданок у родинному колі. Після якого всі мали провести мене до літака, який летів у бік порту.

Саме там стояли катери, що відправляли студентів академії магії на власний острів.

Боялася я лише перельоту. Але він пройшов успішно. І я вже стояла на палубі катера, для першокурсників, і шукала поглядом знайомих людей, серед тих, хто поспішав у внутрішню частину катера.

- Тіффані! - До мене підбігла Дженні, кутаючись у довге пальто. – Як канікули минули? Я так скучила.

Вона накинулася на мене з обіймами й мало не повалила на підлогу через свої пишні форми.

- Рада тебе бачити, - я коротко обійняла дівчину та поспішила звільнитися від її обіймів. – Як канікули минули?

- Дуже нудно, - зітхнула дівчина та поправила свої чорні локони. - Я так хотіла відвідати тебе й Райана.

- То чого не приїхала? - здивувалася я її слів.

- Ну, ти ж не запросила, - надулася подруга. – А я не можу нав'язуватись. Думала, ти сама здогадаєшся, що мені треба до тебе.

- Могла хоч натякнути, - закотила я очі від несподіваних звинувачень. - Я думала, ти по мамі скучила й проводиш з нею вільні дні. А виявляється, ти чекала на запрошення. І думала, що я здатна читати думки інших.

Не встигла Дженні нічого відповісти, як підійшов Райан, і моя подруга розцвіла, як троянда під літнім сонечком.

- О, Тіффані, а я вже відвик від цієї кількості косметики, якою ти приховуєш своє обличчя, - не подумавши, сказав хлопець, чим викликав обурення моєї подруги.

- То ви зустрічалися? - закричала вона так, що на її вигук обернулося безліч студентів. - Я тобі всі свої почуття виливала. Ти ж все знала. Як ти могла зі мною так вчинити?

Дженні зовсім не бентежило, що на неї з нерозумінням дивилися присутні. Вона була в шоці. І, здавалося, ще трохи, й вона накинеться на мене.

Але дівчина зупинилася, озирнулася на всі боки, схлипнула й втекла.

- Ну от, - сказала я Райану, коли подруга покинула палубу. - Ти ранив її тендітну натуру своїми необдуманими промовами. Ми ж домовлялися не казати їй, що ми зустрічалися. Тепер вона надумає такого, що виявиться, що ми одружені.

- Я, звичайно, визнаю свою помилку, - Райан поправив шапку, яка мало не злетіла через сильний вітер. - Але тобі не здається, що подруги не повинні так поводитися?

- Не в усіх здорова психіка, - знизала я плечима. - Тож, вона робить це через те, що не може розібратися в собі. Їй не вистачає певності. Ось і поводиться так.

- Може, приготувати їй якесь зілля? – серйозно замислився Райан. – Ріхард веде практику із зілля у других та третіх курсів. Може щось підказати.

- Його, хоч, не вплутуй! - пирхнула я від пропозиції друга. – І, взагалі, новина в мене є.

- Яка? - Райан уважно подивився на мене.

І я розповіла йому про модне татуювання Каті.

- Нічого собі! – вигукнув хлопець. – І саме ціла? Не так як у вас з Есмі?

– Абсолютно, – кивнула я. – написана у такому ж стилі. І розташована саме там.

- Виходить, твоя лялька пов'язана з тим місцем, де ви були? – Райан зіщулився, бо в наш бік повіяв холодний вітер.

– З яким місцем? - до нас підійшла Есмі, замотана в теплий плед.

- Межисвітом, - тихо відповіла я.

- А, ви все про нього? – подруга багатозначно подивилася на нас та поправила русяве волосся, яке тріпав вітер. – Може, поговоримо у теплішому місці? Ви єдині, хто надумав вийти на палубу у такий мороз.

- Ми так рятуємо Дженні від нервового зриву, - Райан глянув у бік, куди вона пішла.

- Про моє здоров'я ти не дбала, коли вона все всім розтріпала, - пирхнула Есмі. - Думаю, вам краще про себе подумати. Гайда усередину. Розкажете все.

- Ми ще покажемо! – надто впевнено сказав хлопець.