2

Заспокоївшись, я поквапилася додому, щоб скоріше зв'язатися з подругою, яка мала подібні малюнки на руці. На відміну від мене, вона була володарем межисвіту. І я сподівалася, що вона зможе мені розповісти щось корисне.

Майже біля під'їзду я згадала про батька, який чекав на мене з чистою шкірою.

Довелося абияк замазати весь малюнок тональним кремом, який був завжди зі мною, і побігти додому, зображуючи спокій.

Не хотілося мені лякати батьків та посвячувати їх у подробиці мого навчання в академії. Для них я була старанною дівчинкою, яка гарно вчиться і не відволікається на різні дурниці. Вони, навіть, не були в курсі великої кількості речей у моєму гардеробі, більшість яких була куплена на заощаджені кишенькові гроші, в яких мені не відмовляли родичі.

– Руку! – з порогу я почула вимогливий тон батька.

- Все добре, - я швидко показала обидві руки й побігла до своєї кімнати, сподіваючись, що він повірив моєму доказу.

У будь-якому разі, він не пішов за мною. І це дозволило мені зв'язатися з подругою з академії магії.

- Ще раніше не могла зателефонувати? - почула я незадоволений голос Есмі після довгого прослуховування гудків. - Ти бачила, котра зараз година?

– Вже майже дев'ять, – впевнено відповіла я. – І я вже давно не сплю. Тож, не нервуй. Справа в мене до тебе важлива. Потім поспиш, якщо тебе не зацікавить моя інформація.

- Якщо тобі цікаво, що там між Дженні та Райаном, то можу з упевненістю сказати, що ніхто не в курсі, - після глибокого позіхання відповіла подруга. – Навіть, сам Райан.

- Я не про це, - я озирнулася на всі боки та, про всяк випадок, залізла в шафу. – Є серйозніші теми, яким варто присвячувати час. Хоча, зізнаюся, душевний спокій моєї подруги мені не маловажний.

- То чого розбудила мене? – Есмі продовжувала вдавати із себе дуже сонну людину. – Досить загадками говорити.

- Я сьогодні ходила до салону, щоб видалити те татуювання, яке в нас з'явилося в межисвіті, - прошепотіла я в слухавку. - Так от, воно не зовсім просте. Не раджу тобі намагатися його видалити, поки не дізнаємося, що воно собою являє.

- Не зрозуміла, - голос у телефоні пожвавішав. – Детальніше, будь ласка!

Я розповіла подрузі про свою ранкову пригоду, нічого не приховуючи.

- Ти маєш ідеї, що це може бути? - Не без надії в голосі запитала я.

- Не маю найменшого поняття, - почулася відповідь. - Я спробую спитати в Алекса. Він, правда, останнім часом дуже зайнятий відновленням факультету. Але, гадаю, приділить мені трохи часу.

- Чекатиму новин, - сказала я та відключила дзвінок.

Виходити з шафи мені не хотілося. Здавалося, тут серед речей простіше було сховатися від проблем.

І я довго ще сиділа б усередині, якби не дивний скрегіт по стінці шафи.

Я визирнула, обійшла його з усіх боків, але так і не зрозуміла, що це було.

Вирішивши, що мені здалося, я натягла джемпер та поквапилась на кухню, звідки вже долинали запахи трав'яного чаю.

Я зайшла на кухню та скривилася, побачивши, що сьогодні на сніданок каша на молоці.

- А можна смузі з овочів? - я невдоволено подивилася на своє місце, де вже стояла повна тарілка. – Чи просто тост із яблуком? У каші багато калорій. А ти, мабуть, ще й масла туди додала.

- Не вигадуй дурниць, - мама артистично закотила очі й приклала руку до чола. – У каші багато клітковини та корисних елементів. Ти дуже схудла за час навчання. Тобі явно треба набрати пару кілограмів. Чи ти худнеш, щоб сподобатися якомусь симпатичному студенту? Розкажеш мамі, які в тебе однокурсники?

- Найзвичайнісінькі, - я знизала плечима й відвернулася, щоб зробити собі каву та приховати збентеження на обличчі від цього питання.

Втім, студенти, справді, були звичайними, і мене вони мало цікавили. А от молоді вчителі, точніше, один конкретний вчитель, мене все ще хвилював. І нехай ми домовилися, що між нами нічого серйозного бути не може, і ми зобов'язані забути ті кулька днів, коли поводилися неналежно, я все ще не могла змусити себе перестати думати про нього.

Він був деканом земляного факультету та збирався балотуватися на посаду директора академії. Близький зв'язок з першокурсницею, навіть повнолітньою, міг дуже погано позначитися на його репутації. Тому ми припинили своє спілкування, крім уроків, ще наприкінці листопада.

- Тіффані? - мама торкнулася мого плеча, що змусило мене здригнутися. - Все гаразд?

- Так, мамо, - закивала я та поставила турку на плиту.

Як мені захотілося зараз повернутися до своєї шафи, щоб сховатися від усіх. І навіщо я згадала про Саймона? Тепер мама запідозрить недобре і влаштує мені допит.

Ситуацію врятував батько, який забіг на кухню, та нагадав, що їм із мамою час їхати на роботу. Довелося мамі поспішно попрощатися зі мною та поквапитися покинути кухню, щоб встигнути на робочий транспорт, який спеціально для батьків відправляли на пів десятої ранку.

Я провела батьків та спокійно видихнула. Тепер до вечора можна було зайнятися вивченням моїх символів та викинути кашу у відро для сміття. А заразом і вивчити заклинання зникнення, адже мама запідозрить недобре за три тижні, поки я житиму з ними та намагатимуся не стати колобком від ситних страв. Якось, у будиночку з п'ятьома дівчатками, які були згодні стежити за своєю фігурою, підбирати раціон було простіше. Вдома батьки завжди знали краще за мене, що мені треба. І ніякі аргументи на мою користь не спрацьовували.

Я підійшла до дзеркала, щоб оцінити свою фігуру. Чи не набрала я зайвого після вчорашнього застілля та стресу?

На мене дивилося моє віддзеркалення. На щастя, змін у фігурі не було. Але радіти не було чому. Постійний стрес через розлучення з Саймоном позначався на моїй шкірі. А через безсонні ночі вже давно з обличчя мого не сходили мішки під очима, які я вже втомилася маскувати.

Я зібрала своє біле волосся в довгий хвіст та почала підбирати відтінок тіней на сьогодні, щоб він гармоніював із сірими очима, але не підкреслював синці під ними, прибрати які було наступним етапом.