1

Був другий день зимових канікул. З самого ранку я поспішала до татуювальника після вчорашнього скандалу вдома через дивні символи на моїй руці, які з'явилися без моєї згоди в межисвіті, та виглядали дуже незвично.

Я довго намагалася довести батькові, що з'явилися вони за помахом чарівної палички, так би мовити, але він не вірив в це та вимагав негайно видалити жахливу картинку з руки.

Не допоміг мені навіть той факт, що мені вже виповнилося вісімнадцять років, та за законом я могла сама вирішувати подібні питання.

На жаль, мої батьки займали високі посади в магічній адміністрації нашого регіону, і довести будь-що прокуророві та адвокатові в нашій родині було не реально.

- Міс Глурр? – зустрів мене кремезний чоловік із бородою та татуюванням на правій вилиці. - Попереджаю відразу, за термінову роботу тариф подвоюється.

- Батько готовий його потроїти, якщо виконаєте свою роботу охайно, - викарбувала я та поправила своє біле волосся.

- Показуйте! - чоловік увійшов до свого кабінету, вмостився за залізний стіл та взяв у руку збільшувальне скло.

Я кивнула, зняла куртку й закотила рукав блузки, демонструючи незрозумілі символи та смуги, які займали весь внутрішній бік передпліччя.

Чоловік схопив мою руку та розглянув цей малюнок, піднявши праву брову. Потім він залився гучним сміхом та відпустив мене.

- Це ти своїх колишніх позначала? - не втримався фахівець своєї справи. - Я чекав побачити на руці метелика або кішку. Але не це неподобство.

- Тариф збільшу вчетверо, якщо Ви припините свої нетактовні коментарі та візьметеся за справу, - я холодно подивилася на чоловіка, даючи зрозуміти, що я не з тих, хто терпітиме подібну поведінку.

Чоловік здивовано подивився на мене. А я дістала гаманця й демонстративно покрутила ним перед хамом. Адже я не звикла терпіти приниження на свою адресу. Я - перша модниця академії магії, донька високопоставлених чарівників та студентка, яка має рідкісні русалчині чари. І я не повинна терпіти глузування від людини, яка й близько не знайома з магією.

Мабуть, думка про те, що він за годину отримає оплату, як за половину свого робочого дня, змусила чоловіка заткнутися тієї ж миті. Він дістав дивний прилад, увімкнув лампи та попросив сісти зручніше.

Розуміючи, що робота тепер піде старанна, я присунула стільця до столу, поклала руку й всілася зручніше.

- Я оброблю руку, щоб знеболити, - повідомив чоловік та почав рясно поливати мою руку холодною рідиною.

Я відчувала, як німіє шкіра й сподівалася, що процес не займе багато часу.

Я дивилася на свої символи та згадувала ті дні в межисвіті, коли я отримала цей дивний малюнок. Це була назва однієї з тих істот, яка мало не вбила нас із подругою, у якої з'явилися подібні малюнки. Саме через цю істоту трохи постраждала моя подруга. Зовсім небагато. Хоча факт, що її вдарив професор, в якого вона була закохана, мені не сподобався. А вони, на диво, досі разом.

Від моїх думок мене відірвав різкий біль, і я інстинктивно скрикнула.

- Чому так боляче? – я невдоволено подивилася на чоловіка. - Ви вирішили малюнок видалити разом із м'ясом?

- Я щойно почав, - невдоволено відповів майстер. - Це в тебе больовий поріг занизький. Думай про щось приємне та терпи, а мені треба працювати.

Він знову нахилився до мене з дивним приладом. І я приготувалася терпіти біль. Ніколи раніше я не робила таких процедур. Тому й не могла оцінити ці моторошні відчуття.

Чоловік знову торкнувся своїм апаратом моєї руки. І нова хвиля болю нахлинула на мене.

- Чому так боляче? - мало не плачучи, спитала я.

- Терпи! – коротко повторив чоловік.

Я стиснула зуби і відвернулася, щоб не дивитися, на те, як цей величезний дядечко поспішає заробити обіцяну суму. Так боляче мені ніколи не було. Здавалося, мені намагаються відпиляти руку.

Я сумнівалася, що зможу витримати ці тортури до кінця. І терпляче дочекаюся того моменту, коли майстер відпустить руку. Але несподівано він вилаявся і різко відштовхнув мене, чим викликав ще більший біль в руці.

- Що це таке? – закричав він. – Ти, взагалі, хто така?

Я здивовано обернулася й зрозуміла, що налякало чоловіка. Точніше, що й мене злякало.

З ранки, яку наніс майстер своїм приладом, струменіла густа чорна рідина.

- Я продовжувати не збираюся! - Чоловік кинув на мене чистого рушника. - Витирайся та йди звідси! Не знаю, що це в тебе за символи, але я до них більше не доторкнуся.

– Мені треба видалити всі ці малюнки! - мало не закричала я, витираючи цю рідину рушником. – Я готова заплатити Вам удесятеро більше звичайного прийому. Але Ви повинні прибрати все це!

- Я нікому нічого не винен, - чоловік обернувся з великим балончиком знезаражувача. – І це ти не зрозуміла. Прилад, яким я планував вивести ті каракулі, не травмує шкіру. Що це в тебе потекло, і чому таке трапилося, не моя справа. Тож іди звідси, доки я не зацікавився тобою.

Чоловік дивився на мене з такою ненавистю, що мені стало страшно уявити, що він мав на увазі, коли казав про зацікавленість.

Не говорячи більше ні слова, я схопила свою куртку й вибігла на вулицю, не знаючи, що тепер робити. Звичайно, тональний крем та коректор могли на якийсь час заспокоїти мого старомодного батька. Але це не вирішувало головної проблеми. Адже, до цього моменту, я була впевнена, що цей малюнок не несе жодної шкоди. І був створений межисвітом, як підказка.

А тепер мене хвилювала природа цих символів, а також, яку шкоду вони можуть завдати мені. Раптом ця рідина потрапить у кров та заразить мене чимось?

Від цих думок мені стало страшно. В очах потемніло, і я сперлася на вітрину, що була поруч, щоб не впасти.