Історія чотирнадцята «Хто за чим, а ми за тюками!»
- Таню! Таню! Танюшко – «два краї та вушко»! – дружно гукали хлопці під вікнами подружки.
- Привіт! Що за поспіх? – вже вибігала з будинку спантеличена Тетянка.
- У твоєї бабусі є корова? – питали друзі, але відповідь і так знали.
- Є… І що з того? – зовсім нічого не розуміла дівчина.
- Там тюки почали возити, а біля поля з кропивою яма на всю дорогу. Кожного разу, як проїжджає машина, випадає один-два тюки з соломою. Поїхали з нами, назбираємо. Може батьки ввечері морозива за них куплять? – пояснив нашвидку Мишко.
Тож, щоб не втрачати ні хвилини, друзі помчали в надії поживи. Вони поховалися в кропиві і, причаївшись, стали чекати. Охочих забрати тюк виявилося багатенько. Друзі були не самі. Невдовзі почулося гуркотіння мотору, і повз дітей промчалася величезна машина, до неба набита тюками. Підскочила на ямці, лишила після себе золотий злиток – тюк. Усі одразу ж кинулися за ним. Першим виявився довготелесий парубок років дванадцяти.
- Хіба ж з таким позмагаєшся? – насупилася маленька Тетянка, і в цей час в її винахідливій голівці визрів новий план.
Вона надибавши в кущах чималі глиби каміння, почала витягувати їх прямісінько на середину дороги. Хлопці тільки спостерігали за тим, що відбувається.
- Машина! Машина! Усі на позиції! – скомандувало дівчисько.
Вантажівка пролетіла, піднявши стовп пилу. Коли ж він розсіявся, то на землі діти побачили чотири здоровезні тюки з соломою.
- Тетяно, ти – голова! – закричали дружно хлопці і потягнули здобич по домівках.
Під вечір стомлені дітлахи рахували своє багатство.
- Це нам батьки не тільки морозива куплять, а ще й по плитці шоколаду! – зробив висновки Святослав.
- Чим би ще таким сьогодні зайнятися? – почухав потилицю Сашко.
- А поїхали, подивимось, скільки сьогодні тюків під навіс навозили? – запропонувала Тетянка.
- Точно! – ніхто і не сумнівався, що ідея вдала, тому погодилися одностайно.
Друзяки стояли біля височезної жовтої гори з соломи і з захопленням споглядали на те диво.
- Наче єгипетська піраміда! – сказав Святослав, який виглядав знавцем пірамід.
- Ага! – підтримав Сашко.
- Дивіться! Дивіться! Тут навіть печери є! – сплеснула в долоні Тетянка.
- Я лізу! – не чекаючи, що дівчина перша запропонує, вигукнув Сашко.
Хлопець миттю зник з поля зору, і дівчина теж подалася слідом. А Святослав з Мишком перелякано перекидались поглядами.
- Ого, як тут класно! – ділилися враженнями друзі.
Аж раптом в одному місці трапився обвал. Діти видихнули з полегшенням: цілі! Але коли розвіявся пил, то побачили, що шлях назад перекрито.
- Халепа!
- Мене вдома вб’ють, як дізнаються… – вже майже плакав Сашко.
- Хай спочатку знайдуть, а потім вже вбивають. – іронічно мовила Тетянка.
Через товсті стіні доносились перелякані голоси двох друзів, що не ризикнули блукати лабіринтами з тюків.
- Ви там живі? – гукав Святик (його так ласкаво називала мама, а інколи і Тетянка, щоб поглузувати).
- Живі! Кличте на допомогу! – керувала операцією «Порятунок» Тетяна.
- Кого? – уточнив Мишко.
- Брата мого. І швидко! – відповіла Тетянка.
Вона вірила, що тільки він може їх врятувати.
- Сашко, а ти в Бога віриш? – уже і дівчинка почала нервувати.
- Та наче. А ти? – силкувався, щоб не заплакати, хлопчик.
- І я… Мене бабуся навчила молитись. Хочеш, уголос разом промовимо? Це як магічне заклинання. І все у нас буде добре! Тільки для підсилення дії потрібно взятися за руки.
Сашко, не задумуючись, погодився, бо іншого вибору не мав.
Тим часом захекані і перелякані хлопці примчали до Тетянчиного брата. Він побілів, мов кефір у банці, і одразу ж кинувся на допомогу. Тюки, як пушинки, розліталися в різні боки, очищаючи шлях до дітей. Ще, ще трішки і ще один! Нарешті заблищали перелякані оченята невгамовної парочки.
Сергій тримав на руках свою малесеньку неслухняну сестричку і стирав з очей… сльози. Можливо навіть перші в житті, бо ж хлопці не плачуть. А Тетянка згорнулась калачиком, мов те кошеня, і розмірковувала: «Усе ж таки молитва – сильніша усяких магій! І ще – я більше ніколи не засмучу найкращого в світі братика!»