Історія чотирнадцята «Хто за чим, а ми за тюками!»

Історія чотирнадцята «Хто за чим, а ми за тюками!»

- Таню! Таню! Танюшко – «два краї та вушко»! – дружно гукали хлопці під вікнами подружки.

- Привіт! Що за поспіх? – вже вибігала з будинку спантеличена Тетянка.

- У твоєї бабусі є корова? – питали друзі, але відповідь і так знали.

- Є… І що з того? – зовсім нічого не розуміла дівчина.

- Там тюки почали возити, а біля поля з кропивою яма на всю дорогу. Кожного разу, як проїжджає машина, випадає один-два тюки з соломою. Поїхали з нами, назбираємо. Може батьки ввечері морозива за них куплять? – пояснив нашвидку Мишко.

Тож, щоб не втрачати ні хвилини, друзі помчали в надії поживи. Вони поховалися в кропиві і, причаївшись, стали чекати. Охочих забрати тюк виявилося багатенько. Друзі були не самі. Невдовзі почулося гуркотіння мотору, і повз дітей промчалася величезна машина, до неба набита тюками. Підскочила на ямці, лишила після себе золотий злиток – тюк. Усі одразу ж кинулися за ним. Першим виявився довготелесий парубок років дванадцяти.

- Хіба ж з таким позмагаєшся? – насупилася маленька Тетянка, і в цей час в її винахідливій голівці визрів новий план.

Вона надибавши в кущах чималі глиби каміння, почала витягувати їх прямісінько на середину дороги. Хлопці тільки спостерігали за тим, що відбувається.

- Машина! Машина! Усі на позиції! – скомандувало дівчисько.

Вантажівка пролетіла, піднявши стовп пилу. Коли ж він розсіявся, то на землі діти побачили чотири здоровезні тюки з соломою.

- Тетяно, ти – голова! – закричали дружно хлопці і потягнули здобич по домівках.

Під вечір стомлені дітлахи рахували своє багатство.

- Це нам батьки не тільки морозива куплять, а ще й по плитці шоколаду! – зробив висновки Святослав.

- Чим би ще таким сьогодні зайнятися? – почухав потилицю Сашко.

- А поїхали, подивимось, скільки сьогодні тюків під навіс навозили? – запропонувала Тетянка.

- Точно! – ніхто і не сумнівався, що ідея вдала, тому погодилися одностайно.

Друзяки стояли біля височезної жовтої гори з соломи і з захопленням споглядали на те диво.

- Наче єгипетська піраміда! – сказав Святослав, який виглядав знавцем пірамід.

- Ага! – підтримав Сашко.

- Дивіться! Дивіться! Тут навіть печери є! – сплеснула в долоні Тетянка.

- Я лізу! – не чекаючи, що дівчина перша запропонує, вигукнув Сашко.

Хлопець миттю зник з поля зору, і дівчина теж подалася слідом. А Святослав з Мишком перелякано перекидались поглядами.

- Ого, як тут класно! – ділилися враженнями друзі.

Аж раптом в одному місці трапився обвал. Діти видихнули з полегшенням: цілі! Але коли розвіявся пил, то побачили, що шлях назад перекрито.

- Халепа!

- Мене вдома вб’ють, як дізнаються… – вже майже плакав Сашко.

- Хай спочатку знайдуть, а потім вже вбивають. – іронічно мовила Тетянка.

Через товсті стіні доносились перелякані голоси двох друзів, що не ризикнули блукати лабіринтами з тюків.

- Ви там живі? – гукав Святик (його так ласкаво називала мама, а інколи і Тетянка, щоб поглузувати).

- Живі! Кличте на допомогу! – керувала операцією «Порятунок» Тетяна.

- Кого? – уточнив Мишко.

- Брата мого. І швидко! – відповіла Тетянка.

Вона вірила, що тільки він може їх врятувати.

- Сашко, а ти в Бога віриш? – уже і дівчинка почала нервувати.

- Та наче. А ти? – силкувався, щоб не заплакати, хлопчик.

- І я… Мене бабуся навчила молитись. Хочеш, уголос разом промовимо? Це як магічне заклинання. І все у нас буде добре! Тільки для підсилення дії потрібно взятися за руки.

Сашко, не задумуючись, погодився, бо іншого вибору не мав.

Тим часом захекані і перелякані хлопці примчали до Тетянчиного брата. Він побілів, мов кефір у банці, і одразу ж кинувся на допомогу. Тюки, як пушинки, розліталися в різні боки, очищаючи шлях до дітей. Ще, ще трішки і ще один! Нарешті заблищали перелякані оченята невгамовної парочки.

Сергій тримав на руках свою малесеньку неслухняну сестричку і стирав з очей… сльози. Можливо навіть перші в житті, бо ж хлопці не плачуть. А Тетянка згорнулась калачиком, мов те кошеня, і розмірковувала: «Усе ж таки молитва – сильніша усяких магій! І ще – я більше ніколи не засмучу найкращого в світі братика!»