Історія дванадцята «Півцарства – за книгу!»

Історія дванадцята «Півцарства – за книгу!»

- Синя, синя! – Кричав Сашко.

- А я кажу тобі, що зелена... – стояв на своєму Мишко.

- Хлопці не сваріться! Краще давайте сходимо до сільської бібліотеки та візьмемо ще раз нашу улюблену книгу про трьох мушкетерів. Тоді і дізнаємося хто правий, а хто ні! – знайшла вихід із ситуації кмітлива Тетянка.

На тому й порішили. Заскочили на велосипеди, як на уявних коней, і помчали наввипередки до будинку культури. Захекані вскочили до приміщення і, тараторячи, почали всі разом прохати книгу «Д’Артаньян і три мушкетери». Здивована бібліотекарка знизала плечима. Виявилося, що нещодавно цю книгу уже взяли почитати. Розчаровані друзі ні з чим пішли геть. Посідали навшпиньки і давай думу думати. Де б ту книгу роздобути?

- Я знаю! – раптом вигукнула Тетянка. – Їдьмо мерщій до моєї бабусі. У неї на мансарді, у маленькій боковій кімнатці під дахом, заховані сотні книг. Вона іноді мені звідти приносить почитати щось цікавеньке.

- Варіант! – погодилися всі.

Коли діти приїхали, то зустріли бабусю на городі.

- Це вона до ночі там стоятиме. Знайдемо книгу самі! – заявила дівчинка.

Тихесенько пробралися по східцях, що вели на дах, знайшли у дверях ключа і потрапили у дивний таємничий світ.

- Ого, як тут цікаво! – сказав Сашко.

Скрізь були охайно складані книги, які припали чималим шаром пилу, і величезна павутина, така гарна, як несправжня. У кімнаті було зовсім мало сонячного світла, оскільки трикутне невеличке віконечко призначене лише для періодичного провітрювання. Друзі одразу ж прийнялися за пошуки. Ретельно перебираючи по одній книзі, вони уважно читали назви. З надвору почулися розкати грому, і через декілька хвилин у вікна заторохкотіли великі краплини дощу. Друзі не звертали уваги на зміну погоди, адже надто вже були зайняті цікавими пошуками. Аж раптом вони почули, як замок у дверях клацнув, і хтось пішов сходами вниз.

- Мабуть, це була бабуся… Напевно перевіряла, чи всі вікна закриті? Гроза все-таки…

- І, що ми тепер будемо робити? – злякано перегукнулися хлопці.

- Давайте шукати далі, а я тим часом щось вигадаю! – спокійнісінько відповіло дівча.

Тож друзі продовжили пошуки. Серйозні, спітнілі, бруднющі. Майже весь пил витерли...

- Знайшов! – радісно вигукнув Святослав.

- Ура! – підтримали його товариші.

Дощ уже скінчився. Тетянка відчинила кватирку. Поглянула до низу і, потіснившись, вислизнула за вікно, де вхопилася за височезну телевізійну антену і з легкістю сповзла до низу.

- Давайте, хлопці, спускайтеся! – гукнула переможно Тетянка.

Та не один не насмілився повторити Тетянчин трюк.

- Ні, ні… Ти краще відімкни нас. Бо з книгою не зручно буде вилазити. Ще раптом пошкодимо. Занадто важкою ціною вона нам дісталася! – викрутилися хлопці.

Щасливі друзі поверталися додому, міцно стискаючи в руках безцінну знахідку, і думали: «А все ж таки класна в нас Тетянка!».