Тетянин день

Тетяна самотньо сиділа за столиком ресторану і не знала, що їй робити.

— Алло, Танюхо, ти де? Заблукала, чи що? Я чекаю на тебе вже пів дня!

— Ох, Таню, в мене чоловік у лікарню потрапив, тому я не змогла до тебе вилетіти!

— Та ти що?! Який жах! Що з ним?

— Гіпертонічний криз. Зараз вже краще, додому відпустили, але ти ж розумієш... не можу я поїхати й кинути його в такому стані.

Випадок надзвичайний.

Вони з подругою, теж Тетяною, мали давню традицію — відзначати Тетянин День у Стамбулі: можливість хоч раз на рік подарувати час для себе, коханих, якомога далі від домашньої метушні, каструль, вічно незадоволених чоловіків та онуків, що постійно репетують. Довгі роки дружби пов'язували подруг, але життя розкидало їх по різних країнах. А зустрічі у Стамбулі були тією короткою продуховиною, яка дозволяла їм зустрічатися далеко від галасливої сім'ї.

Але зараз сталося непередбачене: всі плани жінок на спільний відпочинок були провалені. Залишалося проводити час на самоті.

Тетяна розмірковувала над тим, як же їй пробути цілих три дні самій? Досить незвичний стан навіть лякав жінку. Вона давно не залишалася наодинці з собою, бо наявність великої родини не дозволяла такої розкоші. Звісно, місто було їй добре знайоме, бо вона бувала тут неодноразово. Вони з подругою обожнювали Стамбул з його давньою історією та східними традиціями. Їм подобалися його старовинні вулички з ще дерев'яними будівлями та величні кам'яні палаци, мечеті, що височіли в історичній частині Бешикташ.

Прогулянка Босфором була обов'язковою програмою їхніх щорічних візитів. А турецька кухня з гострими пряними стравами та запаморочливими турецькими солодощами викликала справжній кулінарний оргазм! Обидві Тетяни протягом цілого року мріяли про турецький чай зі справжньою пахлавою на веранді готелю з видом на Мармурове море. Самі лише спогади про свободу заряджали їх енергією в довгі зимові дні.

— Мені дуже шкода! Передай чоловікові, нехай одужує.

— Танюшка, ти вже відпочинь там на повну, за нас двох! — почулося в слухавці телефону.

Тетяна замовила вже третю склянку міцного турецького чаю, але так і не могла вирішити, з чого ж їй почати свій довгоочікуваний і самотній тур Стамбулом. Три дні належало їй тинятися самотужки по одному із найкращих і найвеличніших міст світу. Який вже тут настрій?!

До її столика підійшов ставний чоловік солідних років і запитав щось.

— Вибачте, я не розмовляю турецькою, — відповіла Тетяна.

— А хіба Ви не туркеня? — здивувався чоловік її мовою.

Треба сказати, що Тетяна справді мала турецьку кров від бабусі й була як дві краплі води схожа на неї: темно-карі очі, густі вигнуті брови, смаглява шкіра, довге чорне волосся, зачесане на прямий проділ і зібране у хвіст на потилиці...

— Так ви говорите українською? — зраділа вона.

— Так, трохи. У молодості я навчався у вашій країні, — усміхнувся незнайомець.

Чомусь його привітна посмішка дуже сподобалася жінці: чоловік посміхався не тільки губами, при цьому очі його випромінювали тепло.

— Мене звати Джан, я власник цього ресторану.

— Дуже приємно познайомитися, я Тетяна, — жінка посміхнулася у відповідь і зморшки, ніби промінчики сонця, оточили її добрі очі. Вона завжди представлялася повним ім'ям, вважаючи це показником гарного виховання.

— Я давно спостерігаю за вами й помітив, що Ви чимось стурбовані. Можливо, я зможу допомогти?

Тетяна трохи розгубилася, але за кілька секунд відповіла:

— Річ у тім, Джане, що в мене призначена зустріч із подругою, але вона не змогла прилетіти.

— Це псує всі ваші плани? — поцікавився турок.

— Так... Знаєте, ми хотіли зустріти Тетянин День у Стамбулі, тому що мою подругу теж звуть Тетяна.

Джан покликав офіціанта, і той за кілька хвилин приніс філіжанку ароматної турецької кави.

— Це від закладу, — пояснив турок.

Тетяна подякувала йому за такий уважний жест.

— Який день? Вибачте, я не зрозумів... — перепитав чоловік.

— Двадцять п'ятого січня ми з подругою відзначаємо іменини, — терпляче пояснила жінка.

— Ах, так, пригадую... здається... це був... День студента за часів мого навчання...

— Це день нашого імені, називається іменинами, — усміхнулася Тетяна, — у нас із подругою є традиція святкувати його в Стамбулі.

— Що ж, чудова традиція! — схвалив Джан, — у турецькій культурі день імені шанують понад день народження. 

Розмовляти сидячи з людиною, яка стоїть, здавалося незручно, і жінка запропонувала йому присісти за її столик. Чоловік подякував і погодився, наказавши офіціантові принести філіжанку кави й для себе. Після продовжив розмову:

— Виходить, що завтра ваш День народження, а ви залишились одна?

— Іменини, — поправила Тетяна, — і так, виходить що одна....

— А знаєте що? Дозвольте скласти вам компанію на завтрашній день? — з ентузіазмом запропонував Джан.

Тетяна дещо зніяковіла від такого повороту подій! Чи не застало їй, заміжній п'ятдесяти п'ятирічній жінці, матері трьох дітей і бабусі чотирьох онуків розгулювати містом із незнайомцем?!

— Та ні, ну що ви?! Ні в якому разі! — намагалася відмовитися вона, — та у Вас же робота; і сім'я навряд чи буде в захваті, якщо ви зникнете на весь день!

Але Джан продовжував наполягати:

— Не хвилюйтеся, я самотній; а ресторан впорається без моєї допомоги. До того ж наша східна гостинність не дає мені змоги залишити гостю на самоті, а тим паче в день її іменин, — вимовив він.

Щось у погляді й усій його зовнішності вселяло Тетяні довіру до цієї людини. Та й вона вже давно не молода дівчинка, якій варто остерігатися незнайомців.

— Ну ж бо, погоджуйтеся, Тетяно! У якому готелі ви зупинилися? — продовжував наполягати чоловік. — Я із задоволенням складу вам компанію. Та до того ж кращого гіда по Стамбулу вам не знайти!

Його мила посмішка і східна наполегливість зробили свою справу, то жінка погодилася, сама не знаючи чому.