Тетяна та її перші пригоди по паралельних світах

Тетяна та її перші пригоди по паралельних світах

Вступ

Казка може існувати разом з технічним прогресом.

Казка може завжди бути поруч, навіть якщо світ живе по законам космічної цивілізації, для якої польоти до сусідньої зірки – звичайна справа, а діти з народження отримують у подарунок живих роботів-трансформерів, які виконують роль янгола-захисника протягом усього життя свого хазяїна.

Світів багато. І серед них загубився один надзвичайний та яскравий. Світ космічної казки…

Розділ 1

- Я не знаю, з ким розділити свою печаль. – Промовила темноволоса дівчина років тринадцяти, торкаючись зображення крилатого єдинорога над своїми грудьми, сидячи на полу у темряві в великій кімнаті. – Може розповісти усе Олександру? Але чи зрозуміє він? Не мовчи, будь ласка, відповіси…

Раптом вся кімната заповнилася світлом, яке йшло з грудей дівчини - з того зображення крилатого єдинорога. Потім це зображення відокремилося від шкіри та застило на де-якій відстані. Єдиноріг поступово вставав об’ємним, поки зовсім не встав цілком реалістичним та вражаюче великим.

- Ти вибрав біо-форму на цей раз. – Прокоментувала побачене дівчинка.

- Тетянко, ти же знаєш, що я полюбляю більше живу, натуральну форму, аніж механічну. – Відповів єдиноріг.

- Ще ти міг предстати переді мною у вигляді маленької ляльки, яка вміє розмовляти. Вона теж жива та натуральна. Відносно. – Добавила Тетяна.

- Але не така зручна. – Промовив єдиноріг. – Ти мене кликала? Навіщо? Ти ж звичайно дуже рідко розмовляєш зі мною. Що трапилось?

- Я дізналася, що мої батьки… не мої батьки. Ні. Не зовсім. Не зовсім мої батьки. – Відповіла Тетяна.

- Що ти маєш на увазі?

- Я спробувала розповісти мамі про те, що бачу її минуле, ще до мого народження, а вона злякалася, замість того, щоб зрадіти моїм здібностям. Це мене здивувало. Я відчула в маминій реакції щось підозріле. І вирішила усе перевірити. Я затаїлася у кабінеті батька, коли мати його покликала на негайну розмову. – Розповіла Тетяна.

- І що ти з’ясувала? – Спитав єдиноріг.

- Я з’ясувала, Свифту, мій янголу-захиснику, що яйцеклітини моєї матері були дефектні. Зі спадковою хворобою мітохондрій. З маминої яйцеклітини витягнули ядерний матеріал і пересадили в здорову яйцеклітину донора (з якої було видалено її власний ядерний матеріал). Але це не все. Деякі відрізки ДНК були замінені на відрізки ДНК інших людей та, навіть, істот. Може, тварин. Лікарі, якщо вже взялися за діло, то хотіли зробити з мене щось особливе. З найкращими рисами. Ось і провели цю заміну. Звісно, зі згоди моїх батьків. А тепер мати боїться, що я успадкувала зі своїх батьків-донорів щось страшне. Ось чому вона не зраділа моїм здібностях, а тільки захвилювалася. – Пояснила Тетяна усе своєму єдинорогу Свифту.

- Але ж вони перевіряли донорів. – Промовив єдиноріг. – Нічого поганого не повинно було бути в ДНК донорів та в ДНК донора яйцеклітини, інакше вони не брали би участь в заміні. Не хвилюйся так. Усе стане на свої місця. Все буде добре.

- Але це не все. – Продовжила Тетяна. – Мій брат Альберт теж з’явився на світ подібним чином. Тільки донор яйцеклітини у нього – інша жінка. Чому це так – я не зрозуміла. Ось і виходить, що серед усіх наших біологічних батьків двоє – це точно наші мама та тато. Що тепер робити? Я все тепер знаю. Мої бачення підтверджуються реальними подіями. Що саме головне: подіями з мого життя. Ось так. Але і це не все. В наших ДНК з братом був використаний матеріал істот з інших планет. Ми з ним – деякого роду інопланетяни.

- Не засмучуйся, Тетяно. – Підбадьорив єдиноріг Свифт. – Важливо те, що ти тепер знаєш, що твої бачення – реальні, що це не ілюзія, не плід уяви, а справжні бачення людини, яку тепер можна назвати ясновидицею.

- Може так і є… - Погодилась Тетяна. – Але я не зовсім людина. І мій брат теж.

Раптом відкрилися двері. Та запалилося світло. Єдиноріг зник з простору і знову опинився над грудьми Тетяни у вигляді зображення, схожого на яскраву різнокольорову татуїровку. В кімнату зайшов хлопчик років п’яти.

- А що ти тут робиш? Та ще у темряві? – Спитав хлопчик. – Я тебе всюди шукаю. Нарешті я тебе знайшов.

- Альбертику, я розмовляла зі своїм захисником. – Відповіла Тетяна. – А навіщо ти мене шукав?

- Мені наснилися бабуся с дідусем. Я знову бачив ту мить, коли вони подарували тобі на твій день народження свій корабель, який дозволяє мандрувати через паралельні світи. Мені знову стало так сумно, що їх немає поруч, що вони покинули нас, скориставшись подібним кораблем, і зараз десь у якомусь паралельному Всесвіті живуть, забувши про нас. – Проговорив Альберт.

- Вони про нас не забули. Може, вони не можуть знайти дороги назад, додому. – Припустила Тетяна.

- Тоді треба їх знайти та повернути. – Запропонував Альберт. – Тільки тебе вони навчили керувати своїм винаходом. Тільки ти зможеш повести цей корабель, який зараз припадає пилом в твоїй майстерні.

- Мені поки-що не дозволять батьки робити такі ризиковані кроки. – Відповіла Тетяна.

- Але ж ніхто не дізнається. – Промовив Альберт.