Післямова

Вітальня освітлювалась лише полум’ям каміну. Дрова весело тріщали та час від часу кидали іскри, що падали та червоними вугликами танули в темряві.

​Перед каміном пухнастий килим, на якому лежить Кіра та Льоша. Подушки розкидані навколо та плед, що місцями накриває голі розпалені тіла.

​Льоша всміхається, хитро та ніжно торкаючись пальцями стегна дівчини. Притуляється до неї, цілує повільно, збуджуючи. Сил вже немає, але зупинятись ні вона, ні він не хоче. Ця гра може бути вічною. Поки не впадуть без сил, виснажені, але все ж таки задоволені.

​Кіра лягла на спину, відкривши свої груди. Лукаво всміхнулась, прикусивши губу. Волосся спадає на плечі. Вона простягає руку та торкається обличчя хлопця.

​- Ти дійсно вважаєш, що я твоя Істинна? – питає те, що й так зрозуміло.

​- Звичайно, кохана, - відповідає він, - якби не так, мене б розірвали ті божевільні дракони. Але я тут, з тобою, - нахиляється до неї, ледь торкнувшись губами.

​- Я досі не вірю, що все це закінчилось, - всміхнулась Кіра, відводячи голову Льоши від себе, - і тепер в мене є ти - моя ящірка.

​- Яка ще ящірка? – хмикнув Льоша, подивившись на кохану, - а ти.. а ти.. а ти мій їжачок з голками.

​Вони засміялись, обійнявшись. Кіра відчула, що Льошавсе ж має ще трохи сил. Глянули в очі, зустрілись в пристрасному поцілунку, відчуваючи кожну клітинку один одного. Це не кохання, це мистецтво. Тіла злились, вогонь засвистів, все навколо потонуло в бажанні.