Глава XI

Кіра відчула жар навколо себе. Вогонь в каміні все збільшувався та збільшувався. Спочатку Батько просто сидів, розглядав її, але потім почав тихо сміятись. Зеленувата шкіра його переливалась у світлі полум’я, наче була мокрою. Це було й дивовижно, й неймовірно лячно. Десь в далекій підсвідомості, намагаючись перекричати паніку, прийшла думка «Він такий самий як і Льоша».

​Дівчина відчула, що її почало нудити. Перед очима почали з’являтись та зникати білі кола. Відчула як все тіло почало горіти. «Мені потрібне свіже повітря» - останнє, що промайнуло в голові. Вона почала завалюватись по стіні в сторону. Ще трохи, свідомість лишить її відпочивати.

​Несподівано, відчула, як на неї вилили прохолодну воду. Вона відкрила рота та розплющила очі. Намагалась вхопити повітря, але вода прослизнула всередину. Закашляла, тримаючи свій обід всередині.

​- Ні, ні, ні, - мовив Батько, що вже стояв перед дівчиною з порожньою склянкою, - об’єкт номер один, ти не маєш втрачати свідомість.

​Кіра перелякано підтягнула до себе ноги, схопивши їх руками. Творець вже не був зеленим з золотом. Він виглядав як звичайна людина, до того ж одяг, що було неймовірно, був сірим як у всіх жителів ТетаАвва. «Що це за дурниця! Я все ж таки втратила свідомість? Чи заснула?» - подумала вона та звела брови.

​- Ні те, ні інше, - відповів на думки Батько, - Ти просто не розумієш всього, що тут відбувається.

​Подивилась на чоловіка здивовано, дійсно відчуваючи, що заплуталась. Щойно він сидів на кріслі, в розкішному вбранні, а тепер стоїть перед нею скромний та ввічливий.

​- Досі тут сидіти, - сказав, задумавшись, - перед тим як ми повернемо тебе в суспільство, з тобою треба дещо зробити, - говорив хитро, з невеликою посмішкою, - ти Йому точно сподобаєшся.

​- Кому йому? – хрипким тихим голосом запитала Кіра, - я не хочу ні кому подобатись.

​- Як не хочеш? – здивувався Батько, - Олексію так наче хотіла сподобатись. Ви, жінки, такі дивні. Вас треба тримати в жорстких рукавицях.

​Чоловік нагнувся та жорстко схопив дівчину за руку, ривком підняв на ноги. Вона закричала та спробувала вирватись, але хватка Батька була кам’яною. Нічого не могла вдіяти, як не старалась. І била його, і дряпала. Ні сліду, ні емоцій.

​Потягнувши дівчину до столу, підійшов до шафи та витягнув одну з книг. Шафа зашипіла та поїхала в сторону, відкриваючи таємні двері. Побачивши це, Кіра заплакала. Їй було неймовірно страшно, адже невідомість лякала значно більше. Батько всміхнувся, відкрив двері та штовхнув її в інше приміщення. На здивування Кіри, сам не зайшов, а лише помахав рукою на прощання, та закрив двері.

​Почула, як шафа повертається на місце. Відчула тремтіння в руках та ногах. Схрестила руки на грудях та розвернулась до кімнати. Навколо шафи з книжками, столик з напоями та ліжко. Саме на ньому вона зупинила погляд та її очі округлились. «Дивне планування, - подумала, - хто любить спати в бібліотеці?» 

​Почувши кашель, голосно пискнула та приклала руку до рота. Спочатку не помітила, але в кімнаті, за столиком стояло ще одне крісло. Неприродна темрява ховала цей закуток. Побачила в кріслі тінь, що витягнула кінцівку та потягнулась до лампи на високій ніжці. Натиснула кнопку, давши можливість світлу стерти темряву навколо себе.

​- Це не можливо, - прошепотіла Кіра, ойкнувши, - це не можливо! – повторила вона більш впевнено.

​Перед нею, на кріслі, сидів Батько. Не зважаючи на те, що він не міг тут опинитись, він ще й був знову перевдягнутий. На ньому був темний пухнастий халат, з якого виглядали доволі потужні ноги та руки. В руках він тримав книгу, хоча сидіти в темряві та читати – це щось неможливе. «Це просто такий ефектний вихід?» - подумала Кіра, але пізно зрозуміла, що він може читати думки.

​- Хотів дійсно з’явитись ефектно, - погодився творець, - Як тобі ця кімната? Як тобі ліжко? – його голос став владним, - сядь на ліжко, поговоримо.

​Дівчина відчула, що приросла до підлоги. Не те що крок зробити, вона навіть дихати не могла так само вільно, як було раніше. «Що відбувається?» - затремтіла думка. Відчула як серце шалено закалатало в грудях, шукаючи виходу.

​- Кіро, - тим же голосом повторив Батько, - твоя непокора мене лише збуджує сильніше. Я тобі пропоную не будити в мені дракона, - він вказав на ліжко рукою, - проходь та сідай.

​Не дочекавшись навіть спроби дівчини виконати наказ, він піднявся, важко обпершись руками крісла. Його халат не був зав’язаним, тому Кіра одразу відвела погляд. Тіло батька було дійсно неймовірним. Він був підтягнутий, м’язистий. Навіть секунди вистачило, щоб зрозуміти, що чоловік не людина, а справжній витвір мистецтва.

​- Ти нічого не згадаєш, - він легко всміхнувся, побачивши реакцію, був задоволений, - немає сенсу боротись зі мною, - підійшов до дівчини та втягнув її аромат, - просто заспокойся та отримай насолоду. Я можу запропонувати тобі вогняний напій, це тебе розслабить, - схаменувся на мить, - інакше буде гірше.

​Батько повільно обійшов Кіру, розглядаючи з ніг до голови. Час від часу легенько торкався спини, рук, плечей. Дівчина побачила, що він дійсно був задоволений. «Але я цього не хочу!» - крикнула в думках, розуміючи, що він хоче від неї.

​- Запам’ятай, дівчинко, - хрипким голосом мовив творець, - В новому світі, в суспільстві ТетаАвва ти та всі інші – ніщо. Тому для тебе велика шана бути тут, зі мною – він помовчав, - роздягайся повільно.