Глава IV

Прохолодний ранок зустрів місто ТетаАвва, наближалась осінь. Дерева ще тримали зелене листя, але вже відчувались неминучі зміни. Сонце світило, але не зігрівало. Земля почала твердіти, городи звільняли та пололи, готували до зими.

​- Вітаємо Вас, жителі міста ТетаАвва. Здіймайте догори руки та привітайте один одного, згадайте Батька та його відданість Вам, нашому місту – голос як завжди зробив паузу, - але нагадую, що сьогодні святковий день – формування нової сім’ї. Згідно правил ТетаАвва, сьогодні дозволено вдягнути білу або кольорову стрічку. Жінкам дозволено вдягнути додатково святкову хустинку, за бажанням.

​Кіра підняла голову, подивившись на стовп, де висів гучномовець. Машинально, підняла руку та перевірила свою кольорову стрічку. В ТетаАвва не так багато святкових днів, тому потрібно користуватись моментом. Також, в цей день дозволено всміхатись, радіти, вітати будь-кого будь з чим. В місті не так багато людей, тому майже всі один одному приходять родичем, знайомим, другом. Хоча саме розуміння друзів дещо стерлось.

​ Несподівано, торкнулись плеча дівчини. Вона швидко обернулась та побачила хлопця. Він всміхнувся та показав пальцем вперед. Зрозуміла, що заслухалась об’яви та пропустила крок до центру отримання направлення на роботу. Вибачилась та пішла вперед.

​Кіра одразу звела брови, дивлячись в потилицю людини попереду. Хто цей хлопець, що торкнувся її? Дуже знайоме обличчя, але вони точно особисто не знайомі.

​Зайшовши в приміщення, одразу підійшла до вільного віконця. Високий чоловік за вікном, постійно поправляв спинку стільчика, що падала в сторону. На обличчі злість, що так погано приховувалась. Він зупинився та глянув на дівчину. Привітався та сів на місце. Почувши особистий номер, почав шукати папку.

​- Волонтером хочеш сьогодні попрацювати? – несподівано запитав у Кіри, - чи щось інше підібрати?

​- Я волонтером працювала два тижні назад, - здивовано відповіла, оскільки зазвичай ніхто не питає про особисті бажання, - тобі була в Реабілітаційному центрі.

​Поки чоловік перебирав папірці, до сусіднього віконця підійшов той самий хлопець, що стояв позаду Кіри. Не розуміючи, вона почала його розглядати. Звичайно, штани та піджак сірого кольору. Волосся неохайно підстрижене власноруч. Тонкі губи, край яких постійно вгорі, наче він сміється зі всього, що бачить. Чорна стрічка на руці. «Чорна?» - повторила про себе, здивовано. Хлопець раптово подивився на Кіру та всміхнувся, підморгнув.

​Відчула, як перехопило подих. «Що це за прояв емоцій?» - обурилась дівчина, розуміючи, що йде порушення правил. Тільки хотіла запитати його особистий номер як чоловік що сидів по ту сторону, постукав пальцем у віконце.

​- Вас направлено в теплицю, - сказав він, побачивши, що Кіра все ж звернула на нього увагу, - будь-ласка, заберіть своє направлення.

​Схопила папір, швидко подякувала та оминувши нахабного хлопця, підійшла до вхідних дверей. Не встигла відчинити, як згадала, що це був той самий знайдений, якого вона доглядала в центрі два тижні тому. «Але чому в мене почало так сильно калатати серце? - не зрозуміла себе, - наче побачила привид!»

​Вийшла на вулицю та вдихнула свіжого повітря, закривши від задоволення очі. Все добре. Яка різниця, просто згадався. Хлопець дійсно був привабливим, молодим. «Що з того? Поки я не доросла, я не маю права на сім’ю, - подумала собі, - можливо саме сьогоднішній день мене трохи знервував?»

​- Почекай! – почула голос знайденого, який вискочив з будівлі та підскочив до неї, - я почув, що ти теж йдеш в теплицю. Це так?

​- Так, - не впевнено відповіла Кіра, подивившись в сірі очі хлопця, та наче потонула в них, - я поспішаю!

​Останні слова вона наче крикнула та чкурнула вперед через густий сквер. Хлопець швидко заховав папірець в кишеню піджаку та наздогнав нову знайому.

​- Не тікай, будь-ласка, - засміявся, - прошу, зачекай.  Я тут новенький! – щойно знайшов причину супроводу, - я не знаю де теплиця.

​- Можна було й запам’ятати вже, - іронічно відповіла та одразу присоромилась своєї емоції, - за два тижні місто можна було вивчити досконало.

​- Ти все ж згадала мене! – зрадів знайдений, що причепився наче реп’ях, - я коли потрапив в це дивне місце, - він намагався йти поряд, хоча Кіра постійно то сповільнювалась, то навпаки майже бігла, - я довго був без тями. Нічого не пам’ятаю. Але мені наснився дуже яскравий сон, - несподівано він схопив дівчину за рукав сорочки, - та почекай, будь-ласка! Нам ще пів години до початку! А йти тут не більше п’яти хвилин!

​- Виявляється, ти знаєш дорогу? - хмикнула Кіра, легенько посміхнувшись, адже змогла в чомусь заціпити нахабу, - і чому ми перейшли на особисте? Я не дозволяла до мене звертатись на «ти».

​- Мені наснилась ти! – випалив хлопець, переводячи подих, - я перший раз тебе бачу, геть нічого не пам’ятаю. Але мені наснилась ти! – він зробив паузу та почав всміхатись, - ходив всі ці дні як зомбі, але коли тебе побачив – вирішив, що ти щось може знаєш про мене.

​- Нічого не знаю про тебе, - Кіра була шокована таким одкровенням, але десь в глибині грудей в неї розлилось тепло, - так, я доглядала тебе, коли ти з’явився в ТетаАвва. Але це була моя робота в той день. Нічого особливого, - сказала, але собі не повірила, голос затремтів, - звичайний день.

​- Мене звати Льоша, - він простягнув руку, щоб привітатись, але побачив здивування на обличчі дівчини – мій особистий номер 240512, Олексій, - його погляд став дуже офіційним та напруженим.