Глава III

На вулиці була ніч, світили зорі та місяць намагався увірватись в кімнату своїм ніжним холодним світлом. Кіра прокинулась від теплих легких дотиків рукою. Хлопець торкнувся волосся, потім щоки. Легенько провів пальцями по губам. Підняла голову. Він дивився на неї з легкою теплою посмішкою. Вона знову відчула легкість та щастя. Всміхнулась у відповідь.

​Знайдений підвівся на лікті та потягнуся до Кіри. Вона й не планувала відмовитись від його нахабної спроби, потягнулась вперед. Їх губи зустрілись в легкому ніжному поцілунку. «Він солодкий» - промайнуло в голові дивна думка.

​Повільно відсторонившись, Кіра побачила що хлопець знову почав світитись. Його зелена шкіра блищала білими краплинками, а вени та артерії, що так виділялись на міцному накачаному тілі – віддавали золотом. В голові запаморочилось від емоцій, вона відчула божевільне калатання свого серця. Поцілунок! «Мені потрібно ще!» - тепер вже вона хотіла знахабніти, потягнувшись до нього.

​Несподівано, остання блискавка вдарила в небо, тишу розірвав грім. Дівчина злякалась та підскочила зі стільчика. Одразу глянула на хлопця, що мирно й тихо спав. «Це був лише сон» - засмучено зрозуміла, відчувши як серце боляче стисло в грудях. «Лише сон» - повторила собі, торкнувшись пальцями своїх губ. Але відчуття поцілунку залишилось, вона хотіла його зберегти.

​Зітхнувши, побачила, що рука знайденого дійсно лежала в іншому положенні. Схопилась за голову, згадавши, що він зняв хустинку. «Це дійсно було!» - чи то зраділа, чи то злякалась. Підійшла та поправила покривало, знайшла свій головний убір та швидко одягла. Зняла халат та глянула на годинник.

​Комендантська година мала закінчитись в шість ранку, потрібно було чекати ще пів години. Кіра почала міряти кімнату кроками, виписуючи круги. «Що я накоїла!» - пульсувало в голові. «Як я могла наплювати на правила, на суспільство, на ТетаАвва» - ще більше накручувала себе. Але не зважаючи на це вона постійно заглядала на хлопця. Він дійсно був без тями? Спав? Чи він просто прикидається? «Да як він сміє!» - одразу пішла реакція.

​Кіра зупинилась, тихо підійшла до ліжка та посмикала знайденого за руку. Ніякої реакції. Висунувши кінчик язика, вирішила вщипнути негідника, що так нахабно порушив її душевний покій. Ніякої реакції. Але торкнувшись хлопця, знову легенько провела пальцями по шкірі. Чортихнулась та відвела руку. «Я знову хочу його торкатись» - почулось в голові.

​Раптово заграла мелодія в годиннику від чого дівчина швидко розвернулась та пулею вилетіла з палати. В коридорі важко втягнула повітря повними грудьми, закрила очі та заспокоїлась. Ліфт відкривався майже напроти вхідних дверей Реабілітаційного центру, тому є надія, що ніхто її не побачить або не зверне уваги. Так і було, адже вискочив на вулицю, не почула жодних слів, не зустріла жодної людини.

​Додому не йшла, чкурнула одразу до Мокрої арки. Їй було соромно за свої дії, свої емоції. Взагалі, заснути, поклавши голову на голого чоловіка – якщо хтось дізнається про це, її осудять. «А якщо мене виженуть з ТетаАвва?» - жахнулась в думках. «Більше такого не повториться!» - сказала собі впевнено.

​Але, як би себе Кіра не налаштовувала, нічого не могла зробити з тим, що відбувалось всередині. Вона раділа, гнівалась, сміялась та плакала. Наче столітня гребля, що перекрила гірську річку, дала тріщини, пропускаючи потоки води. Як не латай, діла не буде.

​Вискочивши на Святкову площу, зупинилась біля Мокрої арки. Серце калатало, хустинка злізла з голови. Кіра важко дихала, намагаючись взяти себе в руки. Ніхто не міг зробити зауваження, адже так рано могли вештатись лише патрулі. Але й тих не було поряд. Лише арка, з якої цівками текла вода, що піднімалась з надр землі.

​Очищення. Це завжди допомагало з думками, діями та емоціями. Або вона просто собі це накручувала, оскільки вже стільки часу не могла до кінця прийняти життя в ТетаАвва. Але не цього разу. Закрила очі, та зробила крок.

​Цівка води обірвалась та потекла по відкритому волоссю, впала на плече, заскочивши під одяг. Дівчина відчула як холодна крапля стікає по грудям, наче обіймає їх. Кіра затремтіла але стисла зуби. Піднявши долоні, наповнила їх водою. Піднесла до обличчя та зробила великий ковток.

​Горло почало обпалювати, але вона терпіла. Вона має бути покарана за свою легкість, за свою не покору правилам. Аж раптом, всі думки зникли, розтанули. Вона відкрила очі та деякий час просто стояла та дивилась вперед. Пристрасть, радість, щастя – зникло. Гнів, тривожність, сором – зникло. Відчула, що наче посудина, яку тільки но вилили на землю, спорожніла.

​Кіра вийшла з арки, зітхнувши, не думаючи ні про що. Вдягнула наново хустинку, заправила сорочку в спідницю, поправила жилет. Вона готова до роботи. Вона любить місто ТетаАвва, вона поважає батька та готова на виконання правил. В якийсь момент, на секунду дві, вона здивовано оглянула все навколо. Чому вона на площі так рано? Почала згадувати минулий день. Її направили бути волонтером, допомогти знайденому, що досі не прийшов до тями. Згадала, що виконала свою роботу на відмінно. Що було потім? Певно, повернулась додому, прочитала творіння Батька та лягла спати. Але чому нічого не пам’ятає? Втомилась, але це не важливо.

​Зрозумівши, що стояти на Святковій площі, створювати чергу – не чемно, пішла до адміністративної будівлі, аби отримати направлення на роботу. Кожен день має приносити користь. «Наша справа та труди допоможуть відродженню нового світу, нового життя» - майнуло в голові.

​Наче заново народжена, пройшовши Очищення, дівчина підійшла до потрібних дверей та стала перед ними. Ні думок, ні емоцій. Взяла одру руку в іншу та стала чекати. Від легкої прохолоди почала тремтіти, але не рухалась, наче робот, що чекає нових запитів. ТетаАвва творить дива, вона об’єднує людей, звільняє їх від фізичного впливу диявола, лише допомагає розквітнути душі.