Глава II

Зробивши декілька великих кроків через всю кімнату, швидко відчинила вікно. Висунулась та вдихнула свіжого повітря. На мить завмерла, адже побачила те, що було за межами міста. Реабілітаційний центр був розташований біля самого паркану, а четвертий поверх відкривав доволі широкий огляд.

​Звичайно, дівчина бачила наслідки катастрофи, тим більше що один раз на тиждень всі жителі міста обов’язково повинні були вийти на оглядовий майданчик. Батько каже «Кожен має пам’ятати до чого призвів диявол, контролюючи фізичне тіло людини. Ми не маємо повторити цього».

​Одразу за парканом був виритий рів. Місто ТетаАвва наче середньовічна фортеця, оточена водою, щоб захистити себе від непрошених гостей та диких звірів. За ровом простягалось випалене поле. Трава на ньому не росла, адже після токсичних газів, що були випущені на звичайних людей – ніщо не може рости. Ні травинки, ні квіточки.

​Місцями, на цьому полі, можна було побачити доволі великі калюжі зеленого болотного кольору. Але найстрашніше, що з них постійно йшов пар та було видно як підіймаються бульбашки, огидно лопаючись на поверхні. Серед поля також можна було побачити спалену техніку. Поодиноко лежали автівки, мотоцикл. Трохи далі біля межі горілого лісу спав розбитий гелікоптер. Декілька його лопатей лежали поряд, одне лишалось на самому агрегаті, але зламане.

​За полем був ліс. Точніше, безмежна кількість спалених стовбурів, що наче суворі воїни, які стояли, оточивши рятівне місто. Скільки вистачало погляду – тягнувся ліс. Далеко, сумно, в мертвій тиші наслідків катастрофи минулого.

​Кіра відірвалась від жахіть та подивилась на знайденого. Зітхнула та повільно підійшла до ліжка. Вік чоловіка був не зрозумілим. Рваний одяг, борода, товстенний шар бруду не давав точного розуміння. Швидко оглянула, намагаючись зрозуміти, яку потрібно провести роботу. Потрібно докласти дуже багато зусиль. Батько вчить – «Не зупиняйся, не опускай руки! Почни робити, а далі все прийде».

В ТетаАвва є спеціальний загін, що раз на місяць виходить за межі міста, в пошуках живих людей. Одразу відчула гордість за місто, нашого Батька, самого загону. Скільки потрібно мати мужності та відваги? Нічого не боятись, навіть розуміючи ті жахіття, що видно з вікна. Вони рятують життя, як одного разу врятували і її. «Хтось так само стояв поряд зі мною, стримуючи нудоту!» - промайнуло в голові.

Кіра вкотре зітхнула та розвернулась до шафи. Саме там має знайти все необхідне. Відкрила дверцята та підсунула стілець ближче до себе. Швидко вхопила білий халат та вдягнула його, закотивши рукава. Кинула погляд на знайденого, підбираючи розміри. Знайшла потрібні білі штани, сорочку, спідню білизну. «Я маю роздягнути його» - подумала та одразу почервоніла.

Присоромила себе та продовжила підготовку. В кутку побачила рушники, гель та шампунь, набір для гоління та машинку для бриття.

- Зробимо з тебе красунчика, - сумно мовила Кіра, подивившись на свого пацієнта, - тобі буде важко, адже ти нічого не згадаєш.

Спогади. Кіра не мала спогадів про те, що було до врятування. Яке було життя за парканом? Як вона існувала? Виживала? Чи були в неї живі батьки, сестри, брати? Нічого. Всі, хто був врятований не мав пам’яті. Потрапивши в ТетаАвва, ти отримуєш новий шанс та нове життя. Живи за правилами, борись зі своїм фізичним дияволом, адже тільки так можна врятувати світ.

Вдягнула гумові рукавички, та діставши відро для сміття, почала стягувати одяг зі знайденого. Обережно розрізала футболку ножицями, витягла те, що лишилось, викинула у смітник. Те саме зробила зі штанами та взуттям. Закривши очі, розрізала спідню білизну, стягнула та кинула зверху рушник.

Набравши теплої води, почала стирати бруд з ніг та рук. Відчула сильні напружені м’язи. Життя за межами міста не легке, певно всі мають таку гарну фізичну форму. Але ще більше здивувалась, витираючи груди та живіт. Кожна клітинка тіла здалась їй досконалою. Сильний прес та правильної форми чоловічі груди впевнено здіймались кожен раз, коли пацієнт вдихав повітря.

Випрямилась, розглядаючи знайденого. Це був точно не старий чолов’яга, його форми зводили з розуму. Зловила себе на думці, що хоче торкнутись рукою. Повільно знявши рукавичку, провела пальцями по його животу, піднімаючись до грудей. Вони були міцними та твердими наче камінь - лише м’язи, що приємними пагорбами огортали тіло. Торкнулась старого шраму, що тягнувся до шиї. Руки затремтіли, відчуваючи одночасно біль старої рани та насолоду від дотику.

Несподівано почула шум в коридорі, перелякано прибрала руку та почервоніла. Покрутила головою в сторони, вигнала думки. «Що ти робиш?» - сама на себе крикнула в думках, наче була готова особисто на себе написати доповідь коменданту.

 Тремтячими руками схопила бритву та глянула на волосся й бороду. Сальне волосся, застрягле сміття, неприємний запах. Зморщила ніс, борючись з новим приступом. Оскільки гребінця не знайшла в шафі, взяла свій, розуміючи що його доведеться викинути. Спробувала розчесати знайденого, але з цього нічого не вийшло.

Включивши машинку, постригла волосся як змогла, залишивши дозволені два сантиметри. Зачіска не входила в обов’язки, тому вийшла трохи криво. Хоча виглядало доволі молодіжно. Всміхнулась, але швидко приховала емоції. Збрила бороду та швидко закінчила з гоління.

Зробивши останній рух станком, поглянула на чоловіка. Ойкнувши, відійшла. На ліжку, біля неї, насправді лежав молодий хлопець, якому було не більше двадцяти п’яти років. Він спокійно тихо спав, піджавши тонкі губи, з піднятими краями, наче він ледь всміхався. Чорні ледь хвилясті брови. «Цікаво, якого кольору його очі?» - промайнуло в голові у дівчини, що не мала змоги відірвати погляд.