Глава I

Одразу після обряду Очищення, Кіра чкурнула в невеличкий сквер. Знайшла вільну лавку та швидко дістала гребінець. Вода з Мокрої арки завжди мочить волосся, а якщо його добре не причесати – знову будуть кучері. Хустинка все закриває, але зазвичай один з неслухняних локонів обов’язково вирветься на волю. Це буде неподобство! Правила діють для всіх! А Кіра не з тих, хто їх порушує.

​Дівчина сіла, оглянулась навколо та зняла хустинку. Швидко звільнила своє темне хвилясте волосся від резинки та почала розчісувати. Сквер був пустим, але густо засадженим кущами, які охайно обрізали та доглядали. Виходило щось на кшталт лабіринту, з рівними та високими стінами. Лише фруктові дерева виглядали то тут, то там.

​Не зважаючи на строгий дрес-код, красу Кіри було важко приховати. Дівчина двадцяти років, з ніжною шкірою, охайною зачіскою та великими очима зелено-карого кольору, сиділа та щось тихенько співала. Довга сіра спідниця ховала ноги, сорочка оберігала руки. Але попри все, сонце знаходило вільні від одягу ділянки шкіри, освітлювало та зігрівало.

​Закінчивши з зачіскою, дівчина обережно заплела косу, вдягнула резинку. На голову накинула хустинку та міцно зав’язала її. Один з найбільших страхів – відкрита голова. Батько вчить – не має бути в людині пристрасті, не має бути бажання. Це прояви диявола. Швидко дістала люстерко та оглянула зроблену роботу.

​Задоволена собою, підскочила. Глянула на ручний годинник, що сповістив про початок робочого дня за десять хвилин, та чкурнула через охайні кущі в сторону адміністративної будівлі. По правилам ТетаАвва, всі члени суспільства не закріплені за одним місцем. Ти маєш працювати будь-де будь-ким. Головна умова – відпрацювати закладені десять годин. Так Батько хотів прирівняти кожного, аби не виникала заздрість.

​Кіра вискочила на чисту вуличку, обійшла невеличкий магазин солодощів та знову вийшла на Святкову площу. Саме тут була головна адміністративна будівля. В ній, на першому поверсі, відбувався розподіл. Невелика черга вказала на те, що саме туди треба бігти.

​Дівчина потрапила в ТетаАвва не більше року назад, тому в деяких моментах їй було складно контролювати емоції. Але вона знала всі правила, поважала Батька, була вдячна місту за те, що врятували її. От і зараз, вона опинилась в кінці черги, побачивши жіночку поважного віку всміхнулась їй та стрибнула за спину. Жінка, в тому ж сірому одязі, повільно повернулась та подивилась на Кіру. Жодна скула не ворухнувся. Але очі оглянули новачка з ніг до голови.

​Кіра зрозуміла що проявила легкість, порушивши правило нейтральних емоцій. Одразу, вона відчула сором, почервоніла та опустила очі на кам’яну бруківку.

​- Прошу вибачення за свою легковажність, - буркнула, - мій номер 240686, - голос тремтів, але вона мала надати свою особисту інформацію для можливої скарги коменданту ТетаАвва.

​Жінка нічого не відповіла, так само повільно повернулась та зупинила погляд на людину попереду. Кіра ж стояла, стиснувши кулаки. «Такий чудовий ранок так зіпсувати!» - промайнуло в голові, від сорому закрила очі, відчуваючи крапельки сліз.

​Черга зробила крок, жінка попереду зайшла в середину. Кіра лишилась ззовні. Та не зважаючи на зіпсований настрій, вона втамувала хвилювання, почала згадувати правила. Дивилась в землю та відкривала рота, беззвучно повторюючи завчені фрази.

​Несподівано, тишу на Святковій площі порушив теплийжіночий голос. Люди, що кудись йшли, зупинились, піднявши голови.

​- Вітаємо Вас, жителі міста ТетаАвва. Здіймайте догори руки та привітайте один одного, згадайте Батька та його відданість Вам, нашому місту – голос зробив паузу, - до початку робочого дня лишилось п’ять хвилин. Всі мають отримати направлення на роботу. Виконуйте свої обов’язкичемно та з гордістю!

​Як тільки голос зник, черга зробила крок, Кіра увійшла в середину приміщення. Одразу прохолода огорнула тіло, від чого та почала тремтіти. Сонце зігрівало її, надавало сил. «Емоції заборонені!» - смикнула себе та глянула вперед.

​Колись, в часи звичайного світу, це приміщення могло слугувати відділенням банку. Підлога викладена плиткою, або дійсно гранітними плитами. Посередині декілька круглих колон. Попереду стійка з чотирма віконцями. За віконцем чоловік чи жінка, в одязі сірого кольору, щось говорить відвідувачеві, одночасно робить записи.

​Людина отримує направлення, читає його та відходить в сторону, йде до виходу. Кіра почула чемне та тихе «Дякую», нахил головою. Людина виходить, направившись на своє місце роботи на сьогодні. «Це так сумно, так сіро й понуро». Миттєво, від такої думки, затремтіла, округливши очі. Вигнала всі думки з голови та уважно глянула на потилицю жінки, що була перед нею. «На сьогодні досить таких думок!» - відрізала собі. Врешті решт, ТетаАввазнайшли її, вилікували, прихистили. Вона має бути вдячна місту, його людям, нарешті Батьку! Нічого іншого й бути не може.

​Черга зробила крок вперед. Жіночка попереду відійшла в сторону, нахилившись до віконця номер один. В цей момент, віконце номер чотири теж звільнилось. Кіра зробила крок в сторону та підійшла до віконця.

​- Добрий ранок! – тихо мовила, - особистий номер 240686, Кіра. Прошу надати направлення на роботу.

​- Запізнюєтесь, - взагалі без емоцій відповіла службовець адміністративної будівлі, - усне попередження! – молода жіночка почала відкривати папки, звіряти особистий номер та шукати перелік по направленням, - сьогодні Реабілітаційний центр.