Розділ 2. Проект Егіда.

Через три дні після аварії «Вектора-М» Андрію надіслали нове технічне завдання. Лист прийшов о 06:42 ранку, ще до початку робочого дня.

Проєкт: «Егіда»
Замовник: «Фортіс Дефенс»
Предмет випробувань: система індивідуального балістичного захисту нового покоління. Zone Armored Lightweight Ultra – Protection 6.  
Рівень доступу: обмежений

Андрій прочитав лист двічі. Не через складність. Через слово «нового». Зазвичай ним називали речі, які краще продавалися за попередні. Не обов’язково були кращими. Він відкрив вкладення. На першій сторінці стояло зображення бронежилета. Чорний корпус, гладкі панелі, тонкі плечові кріплення. На грудях - невеликий прямокутний модуль із логотипом виробника.

ZALU-P6. Zone Armored Lightweight Ultra – Protection 6. Максимальний 6 клас захисту за ДСТУ.

У презентації його називали модульною системою захисту для штурмових підрозділів. Легка конструкція. Покращена мобільність. Адаптивне поглинання удару. Захист від балістичних загроз високого рівня. Андрій дочитав до кінця. Потім відкрив технічний додаток. Там було менше фотографій і більше таблиць. Вага, типи матеріалів, кількість шарів, допустиме навантаження, умови експлуатації. Деякі поля залишалися порожніми. Виробник обіцяв надати їх після підписання угоди про нерозголошення.

«Якщо характеристики ще не можна побачити, їх уже можна продавати.»

О 09:00 Андрій зайшов до переговорної. За столом вже сиділи четверо. Олена Савчук переглядала документи на планшеті, час від часу поправляючи окуляри. Поруч із нею був директор проєкту Вадим Крамар і двоє представників замовника. Один із них мав вигляд людини, яка ніколи не носила бронежилета, але багато разів розповідала про його переваги. Другий мовчав і дивився на всіх так, ніби вже знав, хто буде винен якщо сертифікація не відбудеться.

- Це Андрій Левченко, старший тестувальник, - сказав Крамар. - Він працював із попередніми оборонними проєктами. Дуже уважний до деталей.

Андрій кивнув, намагаючись виглядати ввічливим.

- Це добре, - усміхнувся представник виробника. - Нам потрібні саме такі люди.

«Ні. Вам потрібні люди, які виглядають уважними, але не ставлять зайвих питань.» - подумав Андрій, але нічого не сказав.

Крамар увімкнув презентацію. На екрані з’явився боєць у повному спорядженні. Чорний бронежилет, зброя, бетонна стіна на задньому плані. Поверх фотографії великими літерами було написано:
ЗАХИСТ, ЯКОМУ ДОВІРЯЮТЬ

- Проєкт має високий пріоритет, - сказав Крамар. - Замовник очікує попередній висновок за десять днів.

На екрані з’явився план робіт. День перший - візуальний огляд. День другий - перевірка конструкції. День третій - лабораторні випробування. День четвертий - серія контрольованих ударів. День п’ятий - повторні тести. Потім аналіз, звіт і презентація для військового комітету. Андрій дивився на календар. П’ять днів. Для системи, яку планували відправити в бойові підрозділи. Він нічого не сказав. Крамар, звиклий заповнювати мовчання за нього, продовжив:

- Основна частина роботи вже виконана виробником. Нам потрібно підтвердити характеристики незалежним тестуванням.

«Якщо основну частину вже виконали вони, незалежним залишився тільки підпис.» - знов подумав і нічого не сказав Андрій.

Представник виробника відкрив наступний слайд.

- Ми створювали цю систему для людей, які працюють у найскладніших умовах. Тому для нас важливі не тільки цифри, а й практичність.

Андрій переглянув технічні матеріали. У документі слово «практичність» зустрічалося дев’ять разів. Слово «методика» - двічі. Слово «обмеження» - один раз, у примітці внизу.

- Чи є повний протокол випробувань? - запитав він.

Усі подивилися на нього. Андрій говорив рідко. Через це люди завжди помічали його репліки, навіть якщо вони складалися з кількох слів.

- Протокол виробника? - уточнив представник.

- Так. Повний.

- Він ще формується.

- Тоді що саме ми перевіряємо?

На кілька секунд запала тиша. Олена відвела погляд, щоб не посміхнутися.

Крамар втрутився:

- Андрію, ми отримали технічне завдання.

- Так.

- Усе необхідне є в додатку.

Андрій перегорнув сторінку.

- Немає типу випробувальних боєприпасів.

Представник виробника нахилився до столу.

- Це буде визначено лабораторією.

- До початку тесту?

- Звичайно.

Андрій кивнув і більше не говорив. Коли зустріч закінчилася, Крамар наздогнав його в коридорі.

- Не потрібно одразу ускладнювати.

Андрій зупинився.

- Я не ускладнюю.

- Ти поставив одне питання.

- Воно важливе.

Крамар подивився на нього з втомленою усмішкою.

- У тебе всі питання важливі.

Андрій нічого не відповів. Крамар відійшов першим. На екрані в коридорі залишилася презентація «Егіди». Чорний бронежилет, світло на краях панелей. Захист, якому довіряють. До початку випробувань залишалося чотири дні.

Бронежилет прибув у дерев’яному контейнері без маркування. Його доставили о 07:00, коли лабораторія ще була майже порожньою. Двоє вантажників занесли контейнер до оглядової кімнати. Один поставив його на металевий стіл, другий підписав накладну й одразу пішов. Андрій чекав біля дверей. Він не любив перші хвилини роботи. У цей час предмет ще був річчю з презентації. Без подряпин, без слідів використання, без чужих рук. Його можна було уявляти ідеальним. Після огляду це зазвичай закінчувалося.

Олена прийшла через десять хвилин.

- Відкриваємо?

Андрій кивнув. Контейнер відкрили. Всередині лежав бронежилет, загорнутий у сірий захисний матеріал. Панелі були розкладені окремо: передня, задня, бічні вставки, плечові модулі. Усе виглядало акуратно. Занадто акуратно. Андрій узяв передню панель. Вона була легшою, ніж очікувалося. На поверхні не було швів. Матеріал нагадував темний пластик, але під нігтем не залишав сліду.