Розділ 1. Ідеальний тест.

Коли система працює бездоганно, це ще не означає, що вона безпечна.

Андрій зрозумів це на третьому році роботи тестувальником. Спочатку він вірив цифрам, протоколам і підписам. Вважав, що будь-яку несправність можна знайти, якщо достатньо довго й уважно перевіряти. Потім навчився дивитися на те, чого в документах не було. Бо найнебезпечніші несправності ховаються не в системі. Вони ховаються в умовах тесту.

Лабораторія компанії «Аксіом Тек» розташовувалася на околиці міста, серед складів, залізничних колій і бетонних парканів. З вулиці будівля нагадувала звичайний логістичний центр. Жодних вивісок, жодних рекламних банерів. Лише сірий фасад, камери спостереження та подвійні ворота, які відчинялися перед машинами з перепустками.

Всередині все було інакше. Білі коридори. Прозорі перегородки. Екрани з графіками. Двері з електронними замками. Люди, які говорили тихо й упевнено, ніби кожна проблема вже мала рішення ще до того, як виникала.  У «Аксіом Тек» тестували все, що не можна було просто підключити до розетки й перевірити звичайним способом. Безпілотні літальні апарати. Системи навігації. Військові радіостанції. Медичні сенсори. Алгоритми розпізнавання об’єктів. Захисне спорядження. Компанія не виробляла більшість цих речей. Вона лише підтверджувала, що вони працюють. Якщо все проходило добре, «Аксіом Тек» видавала сертифікат. Якщо ні, результат відправляли на доопрацювання.

Принаймні так це виглядало в рекламних матеріалах.

У понеділок о восьмій сорок сім Андрій стояв біля великого екрана в тестовому ангарі й дивився, як на стартову платформу встановлюють безпілотник. Машина була завбільшки з мотоцикл. Матово-чорний корпус, чотири складені лопаті, захисні кожухи навколо двигунів. На передній панелі містилася оптична система, схожа на темне скло без зіниць.

У документах апарат називався «Вектор-М». У презентації виробника його називали «автономною платформою нового покоління». Андрій подумки назвав його «дорогим каменем». Так він називав речі, які мали гарний вигляд, коштували багато грошей і могли вбити людину, якщо виявляться трохи гіршими, ніж обіцяли.

- Ти знову прийшов раніше за всіх, - сказала Олена Савчук.

Вона стояла біля пульта керування, тримаючи в руці паперовий стаканчик із кавою. Олена очолювала відділ польових випробувань і не довіряла ані автоматичним системам, ані людям, які ними керували. Вона перевіряла все особисто, але завжди залишала за собою право не бачити того, що могло зіпсувати результат.

- Так.

- Спав хоч?

- Так.

Олена подивилася на нього уважніше.

- Ти сьогодні щось знайшов?

Андрій перевів погляд на «Вектор-М».

- Поки що ні.

Олена взяла стаканчик з кавою у іншу руку, демонструючи ідеальний манікюр, і посміхнулася.

- У тебе завжди такий вигляд, ніби ти знайшов труп у шафі.

Він нічого не відповів.

За склом оператори завершували підготовку. Один під’єднав кабель до бічного порту. Інший відкрив контрольний список на планшеті. Сьогодні вони мали перевірити аварійне гальмування апарата. «Вектор-М» повинен був розігнатися в закритому ангарі до швидкості сто двадцять кілометрів на годину, після чого різко змінити траєкторію та зупинитися перед бетонним бар’єром. Система активного гальмування мала зафіксувати перешкоду, розрахувати відстань і подати команду двигунам. За розрахунками виробника, апарат мав зупинитися за два метри до бар’єра.

Андрій перечитав технічну документацію.

Температура повітря: двадцять два градуси.

Вологість: тридцять вісім відсотків.

Боковий потік: чотири метри на секунду.

Стабільне освітлення. Повністю заряджена батарея. Новий корпус. Справна оптика. Жодних перешкод.

«Тестують не систему. Тестують умови, у яких система вже повинна працювати.»

- Щось не так? - запитала Олена.

- Умови не такі.

- Які саме?

- Температура.

Олена глянула на панель.

- Двадцять два градуси. Звичайна кімнатна температура.

- Я бачу.

- Тоді що не так?

Андрій показав на графік.

- Виробник заявляє, що система працює від мінус двадцяти до плюс сорока п’яти.

- Так.

- Сьогоднішній тест це не перевіряє.

- Сьогоднішній тест перевіряє аварійне гальмування.

- За ідеальних умов.

Олена поставила стаканчик на край пульта.

- Андрію, ми не можемо провести всі можливі тести за один день.

Андрій ще раз переглянув екран. Колеги часто не знали, як із ним говорити. Деякі вважали його зарозумілим. Інші думали, що він просто замкнутий. Олена казала, що в нього «в голові постійно крутиться окрема нарада». Андрій не заперечував. Працювати з технікою йому подобалося набогато більше, ніж з людьми. Всі ці «смолтокі» його не приваблювали.

Олена взяла стаканчик і зробила невеличкий ковток.

- Запускайте.

Оператори перевірили кріплення. Жовті сигнальні лампи над воротами спалахнули одна за одною. У центрі ангара загув вентилятор, що створював боковий потік повітря. Він мав імітувати слабкий порив вітру. Слабкий. Контрольований. Зручний для тесту. Андрій відійшов за захисну перегородку.

Запуск розпочався о дев’ятій сімнадцять. На великому екрані з’явилися показники:

Швидкість: 0 км/год.

Температура: +22,4.

Вологість: 38%.

Відстань до перешкоди: 68 метрів.

Режим: автономний.

Оператор підняв руку.

- Готовність до запуску.

Олена натиснула кнопку.

Спершу нічого не сталося. Потім лопаті безпілотника розкрутилися, і повітря в ангарі стало важчим. Пил із підлоги закрутився маленькими спіралями. «Вектор-М» відірвався від платформи, завис на висоті пів метра й рушив уперед.

Цифри на екрані почали змінюватися.

24 км/год.

51.

79.