Глава 1

Макс

— Привіт, друже, кажуть ти ступив на тверду землю, коли відсвяткуємо це? — доноситься з динаміків голос друга. І як тільки дізнався?

— Дай мені прийти в себе, я півроку провів в консервній банці і, здається, став соціопатом, — і я не перебільшую, все що я бачив за останні шість місяців: прісні обличчя двадцяти двох членів екіпажу, океан і докучливих крикливих чайок, які час від часу якогось чорта залітали далеко від берега і діяли на нерви.

— Ах, так-так, тебе ж чекає наречена. Самотній вовк вирішив стати розсудливим, - в його голосі чується глузування і я фирчу у відповідь.

— Наречена — це голосно сказано, Сань, але зате після одноманітного життя на судні є до кого рвонути. Як же довго я цього чекав! — б'ю кулаком по керму і відчуваю як у жилах закипає кров.

— Тільки не кажи, що ти не збираєшся на ній одружитися, - всі веселощі злітають з нього в одну мить і тон стає занадто серйозним. Я останній з нашої компанії хто все ще насолоджується холостяцьким життям і анітрохи не шкодую про це. Сімейне життя точно не для такого як я. Пробував. Не зайшло. Але ось мої друзі та їх дружини постійно намагаються мені когось підсунути.

— А з чого я повинен на ній одружуватися? У нас вільні стосунки.

— Ти серйозно? Мені здавалося дитина — це досить вагома причина для одруження.

— Яка ще дитина? – питаю з подивом і вивертаю кермо свого новенького позашляховика вліво. Забрав з салону годину назад. На щастя, менеджери там і справді справжні професіонали, оформили все за кілька годин, правда від підозрілих поглядів відбутися не вдалося. Ще б пак: приїхав прямо з аеропорту, з валізами і бородою, яку не збривав чорт знає скільки.

— Так це... твоя ж вагітна. Не в курсі чи що? – понижаючи голос, запитує він.

— Наташка? Вагітна? — не можу втриматися і пирскаю зі сміху. — Вона вчора засипала мій телефон своїми фотками. Вагітністю там навіть не пахло.

— Яка ще Наташа? Я про Іру зараз.

— Яка ще Іра? Зараза, потім передзвоню, тут попереду блок-пост, — я скидаю виклик, не розуміючи що знайшло на Сашу, і знижую швидкість. Теж мені жартівник знайшовся.

Хочеться вже скоріше дістатися до будинку, прийняти душ і викинути в сміття весь одяг, який смердить машинним маслом так, що вже ніяке прання йому не допоможе. Заритися під ковдру і кілька днів не вставати з ліжка. Не пам'ятаю коли востаннє нормально спав. А, ні, пам'ятаю: два місяці тому під час шторму, коли ми змушені були стати на якір. Судно хитало так, що мене підкидало у ліжку, але мені було все одно, перед цим ми три дні без сну не вилазили з машинного відділення через  поломку.

Відчуваю себе повністю дезорієнтованим, мене все ще хитає, наче я на човні, а у вухах гул двигуна. Заповнена машинами автострада, дерева, люди, будинки – мене дратує абсолютно все. Я немов в один момент перенісся в інший світ, але і в той же час це приносить полегшення, тому що чотири місяці ніяких тупих механіків, жодних перевірок і поломок. Жодного кухаря-азіата з рисом через день та іншою лабудою, ніякого переходу в Оманській затоці під конвоєм і нервів, бо ми можемо бути захоплені «піратами».

Житловий комплекс виглядає так само, як і півроку тому. На вулиці вже темно. Я намагаюся знайти поглядом вікна своєї квартири, але марно. Не згадаю. Прожив тут лише кілька місяців перед тим як пішов у рейс і так ні чорта не запам'ятав. Сподіваюся, сусіди зверху не встигли затопити мою квартиру.

Втома бере своє. Я ледве волочу сходами за собою об'ємну валізу: майже дві доби без сну і тривалий переліт з двома пересадками дають про себе знати. Довго шукаю ключі, штовхаю вхідні двері і хмурюсь. В квартирі горить світло. Пахне їжею. З кухні доноситься звук увімкненого телевізору. Що за чорт тут відбувається? Віка що, зі своїм розійшлася і тимчасово у мене зупинилася? Чи молодша сестра вирішила таким чином зустріти мене?

Я не відразу помічаю в шафі жіночий верхній одяг, біля дзеркала при вході – парфуми, на полиці для взуття кілька пар чобіт. Ну, точно Віка, напевно. Могла б і попередити.

Йду в кухню і застигаю на порозі. Дівчина стоїть до мене спиною, я не можу розглянути її обличчя, але довге руде волосся вже точно не належать ні Вікторії, ні тим більше моїй сестрі.

У першу секунду вирішую, що помилився квартирою. Але ні, кухня моя, та й ключі до замку підійшли.

— А ти хто така? — кажу досить голосно, щоб вона почула мене крізь звук телевізора.

Дівчина злякано скрикує і незграбно розвертається до мене обличчям. Її очі розширюються від жаху, але вона швидко приходить до тями, хапає зі стільниці лопатку для млинців, між іншим це моя лопатка для млинців, як і біла сорочка, яка на ній, хоча, я можу помилятися звичайно, і направляє її в мою сторону.

— Не підходь до мене! Я викличу поліцію! — люто кричить вона.

— Дуже загрозливо, як ти сюди потрапила? — упираюся спиною в стыну і складаю руки на грудях.

— Я серйозно! Або ти друг Макса? — з сумнівом запитує вона, переступаючи з ноги на ногу. Я обвожу її поглядом і від мене не приховуэться її великий випираючий живіт. Ще й вагітна. Чудово.

— Взагалі-то я і є Макс. А ти у нас?... Ні, постривай, не відповідай, — зупиняю її помахом руки, — дай вгадаю: проникла сюди поки квартира пустувала, так? Що ж, збирай свої манатки і вимітайся, я не в тому настрої, щоб ще й з бабою сьогодні воювати. Але якщо помічу що щось зникло – не сумнівайся, заявлю в поліцію.