Насилля

     Пітер щиро радів можливості пожити трішки в тітки. Він уже давно не залишався в неї довше, ніж на тиждень, тому прохання Тоні було дуже доречне. Ну, точніше, не прохання, а просто пропозиція.

      Йому й Пеппер необхідно було відправитись у якийсь щорічний благодійний тур. Який вони уникали вже років шість. Тридцять місць, по два — три дні в кожному, плюс ще й час на перельоти. Загалом, Тоні, зрозумів усю неминучість ситуації, вирішив, що Пітеру ці декілька місяців варто провести з тіткою, щоби було кому приглядати за ним. І повідомляти Старку, якщо дитина знову спробує приховати ножове.

       Тоні, звісно, сказав, що Пітер усе одно в будь-який момент може прийти до вежі але краще, щоби він декілька місяців спокійно жив у тітки. Так його «Бідному, старому батьку з хворим серцем» буде легше жити. Це слова не Тоні, а Наташі.

       Мей також із радістю погодилась («звісно він може залишитися Старк! Це взагалі-то його дім. Як ти міг навіть припускати, що я буду не рада йому?»). Тоні заявив, що в Пітера найнебезпечніша команда прихильниць і з чистою совістю відправився в цей дратівливий тур. Ну, тому що Пеппер так сказала.

                                                                       ***

       Цілих три дні все йшло просто чудово: звичайно, тепер в його графіку не було такого як «попити чай з Месниками», але це не було такою трагедією. Потрібно ж було йому хоч іноді відпочивати від цих цуценят.

      У школі все було як і раніше, хіба що Флеш перестав діставати його, так Нед здивувався, чому це Пітер не поїхав у тур із Тоні. Ага, ще чого, по взаємній згоді зі Старком, вони вирішили уникати прогулів школи. Тоні просто не хотілось знову йти до директора

       А ось вдома все було не дуже легко. Тобто взагалі то, спочатку, повернення додому проходило просто чудово: Пітер і Мей, нарешті влаштували вечір кіно, який так довго відкладали, встановили правило трьох дзвінків для його патрулів і приготували лазанью.

       А потім Мей зізналась, що зустріла декого й дуже хоче, щоби Пітер із ним познайомився. І спочатку ця новина здавалася чудовою! Мей уже давно заслужила щастя, і Пітер був щиро радий за неї. І він дійсно був радий, приблизно, до того моменту, як Джон перейшов поріг їхнього будинку

       На перший погляд він здавався дуже милим і приємним хлопцем, симпатичним наскільки Пітер міг судити, підтягнутим, високим. І він розумів, чому цей хлопець сподобався Мей. А ось чому його чуття буквально почало кричати, щоби він тримався настільки далеко, наскільки може від Джона, Пітер не розумів.

Паркер насилу подавив у собі бажання втекти, якнайдалі і відсидів цілий вечір у компанії Джона. Взагалі, він дійсно був милим: посміхався, поводив себе неймовірно приязно і ввічливо, але тільки з Мей. Пітер декілька раз відчув на собі його косий вивчаючи погляд, через який хотілось залізти під стіл і сховатись.

       На кінці вечора, Джон обняв його на прощання, викликавши бажання панічної втечі, і Пітер уже знав, що ні, ця людина йому не подобається.

 — Ну що, Пітер, як він тобі? — Мей акуратно присіла на кут ліжка, щасливо усміхаючись.

       Жахливо. Будь ласка, нехай він більше ніколи не приходить

 — Він приголомшливий, — Пітер фальшиво посміхнувся, помітивши, як Мей розслабилась.

        Ця людина подобається Мей, і вона, схоже дійсно щаслива поруч із ним. Яке право він має знову руйнувати її життя?

                                                                       ***

       Джон почав заходити по два — три рази в тиждень. Під час його візитів Пітер старався відсидітись у кімнаті, затриматися на прогулянці з ЕмДжей або трохи продовжити патрулювання. Але вони все одно зіштовхувались. Просто неминуче.

       Нед і ЕмДжей вважали, що Пітеру потрібно розказати про своє передчуття Мей, на що він лише відмахувався. Джон не був підозрілим і до Мей завжди відносився ідеально. Просто Пітеру він не подобався. Напевне, так буває з усіма.

       І хоча в глибині душі Пітер розумів, що йому дійсно потрібно розповісти Мей, це було надто грубо. Він не готовий до того, щоби вона втратила ще одну людину, яку любить, через нього. Це вже егоїзм.

       А ще через тиждень Мей дуже натхненна, запитала, чи Пітер не проти, щоби Джон  переїхав до них, поки в нього вдома ремонт. До того ж, вони зустрічались уже достатньо довго, щоби дійсно задуматись про таке. І він розумів, що якщо скаже ні, то нічого такого не станеться, але в очах Мей було видно стільки непідробної радості, тому він лише видавив із себе посмішку.

 — Звісно, давай спробуєм, — Мей радісно пискнула, обнімаючи його

       Боже, будь ласка, хто-небудь, врятуйте його

                                                                   ***

        До повернення Тоні залишалось ще майже півтори місяця. Він дзвонив, писав, жалівся  на загальне занудство й Пеппер і запевняв, що ще трохи і він точно звідси втече. Дзвінки Тоні стали єдиними моментами, коли Пітер дійсно міг розслабитись

       Вдома було важко знаходитись. Ні, не важко — страшно. Його чуття буквально сходило з розуму, ледве він переступав поріг будинку. Воно кричали, варто Джону недбало привітатись із Пітером, А якщо вони знаходились в одній кімнаті, то Паркер із важкістю стримував підступаючу нудоту.

      І він навіть нічого не робив. На Пітера нападали зі зброєю, обвалювали будівлі, а чуття було й у половину не таким сильним. Напевне, зламалось.

       Причіпки почались менше, ніж через тиждень після переїзду Джона. Мей була на зміні, а Пітер тільки повернувся з денного патруля, уже просто ігноруючи своє розриваючись від страху нутро, і заліз у холодильник, надіючись поповнити запас енергії, хоча б на половину: він старався не з’їдати всю їжу вдома, тому що Мей, коли приходить із роботи, дуже втомлюється й не може постійно щось готувати.