Екскурсія

   Пітер насилу вслуховувався в монотонне буркотіння викладача з історії, відраховуючи хвилини до рятівного дзвоника. Так хотілося вже піти додому й лягти спати, відпочивши від виснажливого патруля, що несподівано затягнувся на всю ніч, і цілих шести уроків, від яких уже розколювалася голова. Він бездумно дивився в зошит, мріючи про те, як влізе в ліжечко під ковдру, але раптово відчув поштовх у бік від Неда, одразу ж підняв голову й побачив містера Гаррінгтона, що увійшов до кабінету. Пітер, до цього не здатний зосередитися ні на чому, насилу придушив здивований вигук, почувши про те, куди саме їм влаштували екскурсію. Вежа Старка! Через два дні! Катастрофа!

   Флеш, почувши про StarkIn, кинув на Пітера єхидний погляд, і Паркер буквально почув, як той лише губами промовив «Кінець твоєї брехні про стажування, Пеніс». Пітер напружено взяв дозвіл, який повинен був підписати батько чи опікун, і з дзвінком вийшов із кабінету, уникаючи розмови з Флешем. Нед перся поруч, очевидно, не розуміючи, чому його приятель засмучений. Це ж чудовий шанс довести всім, що він справді особистий стажист Старка. Пітер, ніби відчуваючи про що той думає, притулився до ящиків, окинувши Неда втомленим і стурбованим поглядом.

— Нед, що б ти не думав, ні,— Пітер поспішно шикнув, не даючи другові й секунди на заперечення. — У мене немає стажування в Старка, я там живу, забув? І я не хочу, щоби хтось дізнався, що Тоні буквально усиновив мене, гаразд? А я впевнений, що він з’явиться там і якось мене осоромить!

— Осоромить? — Нед обурено відкрив рота, збираючи думки до купки, щоб обуритися ще сильніше. — Чувак! Коли тебе ганьбить хтось, на зразок Тоні Старка, це означає, що ти досяг максимального рівня крутості!

      Пітер звів очі до неба, відмахнувся й неохоче поплентався до дверей, розуміючи, що доведеться сьогодні ночувати в Мей, щоби вона підписала дозвіл, а не у своєму величезному ліжку, яке Тоні, здається, приволік із Риму. Ні, Пітер любив залишатися в тітки, але відіспатися після втомливого чергування набагато приємніше у Вежі.

      Поки Геппі, який забирав його зі школи, бурчав про те, що Пітер не повинен в останній момент змінювати план поїздки, тільки заради того, щоби на його дозволі красувався підпис Мей, а не Старка або Пеппер, Піт домовлявся з Тоні щодо деталей екскурсії. Було вирішено, що завтра після школи він іде у вежу та домовляється з учителями, що приєднається до екскурсії вже там. Спочатку Пітер був проти, але коли Тоні єхидно нагадав про зайві дві години сну, дитина не роздумуючи погодилася.

      Залишалося лише подзвонити Пеппер і вмовляти її, щоби вона зв’язала Тоні й не дала йому з’явитися на їх екскурсії ну, і вибачитись за те, що він переніс їх сьогоднішню вечерю на завтра. Пітер змучено усміхнувся своїм думкам, прощаючись із Геппі та заходячи додому. Мей ще не повернулася, тому Піт, проігнорувавши голод, швидко написав записку, приклавши до неї дозвіл і неначе мертвий впав у ліжко, занурюючись у довгоочікуваний сон.

       Однак навіть уві сні його продовжували переслідувати тривожні думки про майбутню екскурсію. Єдине, що втішало — що б не сталося, більше ніхто в школі не наважиться звинувачувати його в брехні.

                                                                     ***

      Вранці він застав Мей, яка відсипалась після нічного чергування в лікарні, заповнені і прикріплені до холодильника дозвіл та записку про його самостійне прибуття у Вежу. Хто б що не казав, але Пітер знав: його тітка — одна з найкрутіших людей на Землі, а він знайомий із Тоні та Пеппер. Піт поспішно проковтнув свій сніданок, подумки зазначаючи, що вчора все-таки варто було з’їсти хоч щось перед сном. Машина Геппі вже стояла під вікном, і Пітер був неймовірно вдячний, адже якби не він, то довелося б добиратися до школи пішки, а тоді він би точно спізнювався чи не висипався.

       День у школі пройшов нормально за мірками шістнадцятирічного супергероя, чиїм прийомним батьком є сам Залізна Людина. Містер Гаррінгтон не став уточнювати, чому Пітер не хоче їхати разом з усім класом, очевидно, думаючи, що він або не радий компанії Флеша, або таким чином уникає екскурсії, не бажаючи, щоби його обман було розкрито. Уроки пролетіли непомітно, а балачки Неда та суперечка з ЕмДжей на тему поїздки були досить кумедними. Пітер навіть кілька разів погодився з їхніми аргументами, починаючи погоджуватись з ідеєю того, що екскурсія в StarkIn не така вже й погана. Навіть Флеш обійшовся лише кількома їдкими коментарями, очевидно, запасаючи свої глузування до завтра.

       Геппі по дорозі додому мовчав, занурений у думки про власні справи, тому в Пітера був час подумати і прийти до тями після школи, готуючись до веселощів, що починаються: у вежі майже завжди панував хаос. Геппі, висадивши Паркера біля входу, поїхав далі, мабуть, щоби забрати Пеппер із якоїсь наукової конференції. Вона, здається, згадувала про це минулими вихідними, намагаючись пробудити в Тоні совість і змусити його самостійно туди піти. Їй не вдалося.

       Пітер доброзичливо привітався із секретарем на стійці реєстрації, вкотре вибачаючись, що забув перепустку. Десь. Анна лише усміхнулася, уже вдесяте повідомляючи, що він як Тоні, і що його вже ні з ким не сплутати. Пітер і сам розумів, що йому абсолютно не потрібна перепустка, адже П’ятниця вже давним-давно стала його найкращою подружкою й тепер завжди визнає та впускає його, але все одно продовжував вибачатися. Ну ось така він людина.

— Привіт, Пітер! — пролунав радісний голос зі стелі. — Повідомити Босса про твою появу?

— Привіт, Красуне, — Пітеру подобалося так її називати, і він завжди чекав, щоби хоч хтось запитав чому. — Так, давай.

— Прийнято! — радісно відповіла П’ятниця. Взагалі-то, було відчуття, що вона тільки з ним виявляє емоції, яких у неї не повинно бути. — Я можу щось зробити для тебе?

— Увімкни, будь ласка, чайник і підігрій будь-якої їжі, — Пітер любив спілкуватися з П’ятницею. Тоні навіть іноді заздрив, що вона набагато охочіше виконує прохання дитини. — Спасибі, люба, ти найкраща.