3

6 квітня.

Десь у Данових горах.

Ніч плавно перевалила за середину.

Віррая, що йшла попереду, різко зупинилася, і Катріна ледве встигла загальмувати, щоб не збити напарницю з ніг.

- Що трапилося?

- Глянь. – Прошепотіла блондинка показуючи кудись на землю. – Знаєш, що це?

Якийсь час Катріна розглядала сліди, на які показала їй Віррая.

- Скельні шори. У нас в селі, в Кальських горах, вони часто з'являлися. Я ще до вступу до академії війни на них полювала. Ось тільки судячи з кількості слідів їх тут зібралася величезна зграя. Немов на бенкет...

Попереду, за поворотом, почувся рев дракона і вереск-гавкіт шарів.

- Так воно і є, - Відповіла Віррая, але Катріна її вже не слухала. Вона бігла до повороту, оголюючи на ходу клинки. - Стій! Куди ти! От непосидюча... Зараза...

Вибігши з-за повороту Катріна відразу ж оцінила обстановку. Удар мечем, і голова найближчого шора падає на землю. Стрибок вперед. Перекат. Ще один удар і ще один шор падає мертвий. Сильний стусан під хвіст шору, який націлився на незахищену шию дракона, і тварюка врізається головою в скелю, тільки кров бризнула в різні боки.

Два шори одночасно стрибають на нового, безсумнівно більш небезпечного, ніж поранений дракон, противника. Один налітає на підставлений меч, який протикає тварюку від голови до хвоста, а другий падає мертвий, підстрілений, коротким білим променем світла, що казна-звідки взявся.

Зграя збивається в купу, щоб усім разом кинутися на жертву. Щоб не залишити противнику шансу на перемогу. Щоб взяти не силою, а числом...

Товстий, яскраво-білий промінь  б'є прямо в центр зграї. Яскравий спалах. Сильний вибух розриває шарів на шматки.

Жалюгідні залишки зграї розбігаються хто-куди, виючи від жаху і болю.

Перевівши подих Катріна обернулася і побачила свою напарницю. У руках вона тримала гарний лук, зроблений з чорної, виблискучої навіть у слабкому світлі зірок, сталі.

- Звідки це в тебе? - Захоплено запитала Катріна, підійшовши до Вірраї.

- Сама зробила, у четвертому класі, коли проходили світлову магію.

- Ну, нічого собі... І як ти з такими вміннями у мисливці примудрилася потрапити?

- Так само як і ти, - огризнулася білявка, - відмовила не тій людині...

Величезна драконша яскраво-малинового кольору справді була в поганому стані. Задні лапи та хвіст не рухалися, що говорило про перебитий хребет. З роздертих шорами боки текла кров. Через тривале голодування і нестачу води вона була знесилена до краю, і тепер не могла навіть повернути голову, щоб подивитися на тих, хто зважився продовжити її муки.

Віррая похитала головою.

- Спочатку почаклуємо. Кать, ти не проти, якщо я на тебе накладу аркан інтерлінгви?

- Інтер... Чого?

- Аркан дозволяє розуміти мову будь-кого з розумних, і говорити їхньою мовою, але лише при прямому звернені одне до одного. Якщо хтось буде звертатися не до тебе, ти нічого не зрозумієш. До того ж, це довічний аркан. Якщо я його накладу, скасувати його вже не можливо.

- Давай, раптом знадобиться...

Легкий помах руки, якісь слова, після чого Віррая підійшла до драконші, і прогарчала:

 - Здрастуйте, мене звуть Віррая Адель, а це моя подруга і напарниця Катріна Іо. Ми з ордену мисливців та прийшли допомогти вам. Про вашого малюка не турбуйтеся, він у безпеці і зараз спить.

Лише згадка про дракончика змусила драконку розплющити очі, і відповісти:

- Дякую. Тільки мені не допомогти. Та стара намагалася, і в неї нічого не вийшло. Вона померла? Інакше - була б із вами. Подбайте про мого малюка. Коли я помру, більше не буде кому його захистити.

- Не хвилюйтеся,  все можна виправити, крім смерті. - Вона дістала з сумочки магометр, пройшлась по околиці вимірюючи доступний магофон, і роблячи подумки необхідні розрахунки. - Кать, візьми в моїй сумці магостріл, і роздобудь нам когось поїсти, будь ласка. І треба її напоїти...

- Що ти знову надумала? – Запитала Катріна, риючись у сумці.

- Та нічого надскладного. Навіщо винаходити меч? Зроблю те ж, що робила покійна бабуся.

- Накладеш заклинання і клякнеш?

- Іди вже, гумористка, і не забудь напоїти нашу пацієнтку, а я готуватимуся до операції.

Коли Катріна повернулася з полювання, Віррая лежала на мокрій землі, притулившись до теплого боку дракона. І дракон виглядав більш живим, ніж дівчина, що його лікувала.

- Кать, принеси малюка, а я, посплю.