2

Вечір був огидний. Через суцільну хмарність і дрібний, безперервний дощ, темніти почало рано. Село було явно не з багатих, і вуличного освітлення, хоч би на основних вулицях як у тому ж Озерному, не кажучи вже про досягнення магоцивілізації столиці, тут не було. До будинку чоловіка, що найняв мисливців, довелося йти в непроглядній темряві. Під ногами плескалися калюжі, а стояло оступитися з викладеної грубим камінням стежки — одразу ж ноги застрягали у весняному бруді.

Лише хвилин за двадцять таких мук, чоловік привів дівчат до свого будинку. І як тільки не заблукав у такій темряві?

Те, що в будинку справді є мракобіс, або ще якась погань явно магічної природи мисливиці зрозуміли ще з далеку. У хаті щось гарчало, пищало та гуркотіло. Іноді у вікнах однієї з кімнат виднілися дивні сполохи, ніби невмілий маг намагався запалити магічний світильник, але той, уперто, не хотів слухатися горе-експериментатора — спалахне, і одразу ж згасне.

- Не знаю що там - тихо промовила Віррая, - але потрібно бути обережними. Я не зможу чаклувати, поки ми не опинимося на відстані удару. Багато істот, у тому числі нежить, здатні відчувати магію. Хто знає, як воно відреагує?

- Спробуй менше шуміти, - відповіла Катріна і, впевнено, попрямувала до будинку.

Мисливці стояли біля вікна, так щоб їх не було видно, прислухалися до того, що відбувається в будинку. Мракобіс, схоже, теж прислухався до того, що відбувається на вулиці.

Хвилин з п'ять нічого не відбувалося. Дівчата також не рухалися. Лише коли в будинку знову відновилися дивні звуки, спочатку боязкі, навіть не впевнені, згодом набули колишньої сили, Катріна тихо звернулася до наймача: 

- Дайте нам ключ від дому, і залишайтеся, тут. Ми подивимося, що це у вас там таке хуліганить...

Немов професійна крадійка, Катріна без жодного звуку відчинила навісний замок і відчинила вхідні двері. У коридорі стояла непроглядна темрява. На щастя, з-під бічних дверей коридору, час від часу, пробивалися слабкі сполохи червоного світла.

Підкравшись до потрібних дверей Катріна ривком відчинила їх, а Віррая вигукнула щось нерозбірливе. Тієї ж миті кімнату залило яскравим світлом, яке боляче різануло по очах дівчат, змусивши їх заплющитися.

Світлова атака вплинула і на мракобіса. Тренованим поглядом досвідченого воїна Катріна встигла помітити щось маленьке, червоне, що шмигнуло в бік грубки, але засліплене спалахом врізалося в казанки, що стояли біля печі, піднявши страшний гуркіт.

Не гаючи часу чорнава мисливиця, з усе ще закритими очима, кинулася на звук. Щось пискнуло, зашипіло, але уникнути спритних рук досвідченого воїна не зуміло.

На той час, коли Віррая знову могла бачити, Катріна вже тримала за хвіст щось червоне, розміром зо щура, вкрите блискучою лускою. Воно мало два шкірясті крила і чотири когтисті лапки. Тепер це щось висіло вниз головою на витягнутій руці брюнетки, шипіло, звивалося і випускало тоненькі язички полум'я, які, втім, не долітали до Катріни.

- Ось ти який, паскуднику, зараз ти в мене отримаєш... - Іншою рукою дівчина потяглася до свого меча, що висів на поясі, але витягти його не встигла.

- Ой ти ж яка лапочка! - Радісний, немов у маленької дівчинки, яка побачила гарне цуценя, голос Вірраї змусив Катріну зупинитися на мить, якої вистачило блондинці, щоб з силою відштовхнути напарницю, відібравши при цьому чесно спійманого "мракобіса". Після цього, дівчина поклала відібрану здобич собі на руки, і почала розгойдувати мов немовля. - Не бійся малюк, тітка Вірра тебе не чіпатиме, і нікому в образу не дасть. Ти ж у нас он якийсь красень... — Хвилин п'ять світловолоса мисливиця розгойдувала мракобіса на своїх руках, говорячи з ним лагідно, наче з дитиною. А коли Катріна спробувала втихомирити свою напарницю, що втратила розум, та лише цикнула на неї: "Не лякай дитину", і продовжила свою справу.

Лише коли "мракобіс" заснув, Віррая поклала його на ліжко і вкрила ковдрою. На її обличчі продовжувала грати лагідна посмішка. Катрина підійшла до неї, запитала:

 - Віррко, з тобою все гаразд? Ти випадково з глузду не з'їхала?

- Кать, ти хоч знаєш, хто це?

- Мракобіс, якого нас найняли позбутися.

- Сама ти, мракобіс. Це дракон. Справжній, живий, маленький дракончик.

Від почутого, чоловік, який уже встиг увійти в хату, і мовчки спостерігав за тим, що відбувається, гикнув і миттєво протверезів. Але на брюнетку ця звістка не справила жодного враження. Схоже, в академії війни вважали, що деякі предмети для майбутніх воїнів необов'язкові.

- Кать, світи населені драконами надто рідкісні, та й драконів, як таких, там не так вже й багато. А наш дракончик, до того ж, має крила, якщо ти не помітила. Як можна не знати елементарних речей? Розумні раси - розумні у всіх світах. У одних більш розвинені, в інших менш, але безсумнівно розумні. Будь то люди, ельфи, гноми, орки, тролі чи крилаті дракони. До того ж, всі дитинчата драконів дуже сильні емпати. І нехай він ще не може розмовляти - дуже добре розуміється на почуттях, особливо спрямованих на нього. Адже свідомість у драконів прокидається ще у яйці. Ось чому старенька поводилася з яйцем як з дитиною. А тепер посуди сама — дракони линяють двічі на рік, навесні та восени. Їхня луска дуже цінна сировина, яка застосовується практично у всіх видах маговиробництва. І наш світ закуповує цю сировину у сусідів у три дороги, лише через те, що ми не мали відкритих переходів у світ, населений розумними драконами. А тепер глянь на ліжко. Ти бачиш те ж, що і я? Ти бачиш дракона, і це означає, що десь у Данових горах є ще не відкритий перехід у такий світ. Цікаво лише, де батьки нашого малюка?

Чоловік, який досі слухав розмову, і мовчав, задумливо промовив:

- А я то думаю, куди це теща з моїм магострілом ходила, тут днями глянь на нього, а він стріляний.

- Коли це було? - Вмить пожвавішала світловолоса мисливиця.

- Та якраз перед своєю смертю...

– А коли вона померла?

- Та ось рівно тиждень тому.