1

Розум полягає в тому, що б зуміти розпізнати у звірі людину, а в людині звіра. Мудрість — щоб вчасно зупинити звіра в собі.

Антуан ле Стар "Загальна теорія влади"

5 квітня

Хутір Садовий.

Хутір Садовий хоч і зберіг у своїй назві слово "хутір", вже давно перестав бути таким. Нині це було середньої величини село, в якому була своя таверна, та станція техобслуговування маговозів на задньому дворі.

Чотири дні блукання від села до села на околицях столиці не принесли жодних контрактів. Люди тут були розпещені надмірною увагою мисливців, практикуючих магів, цілителів, технарів... Тому двоє юних мисливців, які не мають ні досвіду ні наставника, не викликали достатньої довіри. Проблем тут поблизу зі столицею серйозних не було, а ті, що були, спокійно почекають, доки з'явиться хтось досвідченіший.

Тепер Віррая і Катріна сиділи в корчмі, похмуро розмірковуючи про своє становище. І головною проблемою була відсутність контрактів і як наслідок — грошей.

Коли дівчата, все ж таки, зважилися зняти кімнату, до них підсів уже добряче підпитий чоловік.

- Ви ж мисливці? - Чи то запитав, чи констатував факт незнайомець.

- І? - Все ж таки, коли потрібно, Віррая вміла мімікою передати своє ставлення до того, що відбувається, так, що слів майже не потрібно.

– Справа є. Ви не думайте, я навіть підпишу контракт.

– Ми вас слухаємо. - У те, що цей пияк справді може запропонувати контракт, вірилося важко, скоріше, чоловікові просто хочеться побалакати з-п'яну з ким-небудь. Але й робити не було чого. Чому б і не вислухати людину?

- Та ось, біда у мене трапилася. Теща моя, покійна, тією ще відьмою була. За життя від неї спасу не було, а як померла, таку спадщину залишила, що хоч вішайся...

- А докладніше можна? - Запитала Віррая, бачачи, що незнайомець задумливо приклався до кухля з пивом, і не збирається продовжувати. - Від нас чого вам потрібно? Мотузку заговорити, що б не порвалася, чи гілку вмовити щоб не вламалася, поки ви будете в петлі бовтатися?

- Від почутого пиво пішло явно не в те горло. Лише відкашлявшись, чоловік глянув у фіолетові очі мисливиці, що говорила.

- Ну й жарти у вас, пані чарівниця, точнісінько як у моєї покійної тещі.

– Це у нас професійне. Тож чим допомогти можемо?

- На сході від нас, починаються Данові гори. Не те, щоб справжні гори, а так дрібні скелі, але тягнуться вони до самої Дани. І ходити там небезпечно. Нежить всяка, звірина, обвали. Мужики там камінь добувають. Але, як я вже казав, місця там гиблі та непрохідні. Поодинці туди ніхто не ходить. Якщо чоловік десять не зберуться, то й у дорогу не рушать, та й те до темряви вернутися намагаються. А теща моя покійна, відьмою була, травницею та знахаркою, ось же безстрашна баба, одна в ті гори ходила, і ночувала там не раз. То траву якусь принесе, на зілля своє знахарське, то камінчик який, на оберіг кому, а то корінь химерний... А місяць тому приперла вона з гір камінь дивний: криваво-червоного кольору з білими прожилками, формою на куряче яйце схожий, тільки розміром з добру діжку. Сам камінь гладкий, наче галька, але, видно порожній усередині, надто вже легкий. Теща його на печі тримала, в ковдру загорнуту, і носилася як з дитиною маленькою. Прибіжить із гір, камінь огляне, дров у піч підкине... А при цьому пісні колискові йому співає, та розмовляє з ним так лагідно, як із дитям рідним. А потім порошків своїх знахарських набере і знову в гори. Ми вже з дружиною думати почали, що теща на старості літ збожеволіла. А як померла стара, так і зовсім творитися стало невідомо що. Відразу після похорону ми той камінь викинути зібралися, та зник він безслідно. Того дня, коли тещу ховали ще, на печі стояв, а вранці й слід зник. Наступного дня кішка зникла, думав я що загуляла, адже весна, та кілька днів тому, в саду, знайшов я скелет котячий, обгорілий. Три дні тому пропало кілька курей, а того ж дня ввечері згорів сарай. Вночі чутно писк якийсь, і шум, немов шкребеться хтось. А нещодавно в хаті став помічати сполохи якісь. Ось так, вийдеш із кімнати — крізь щілини у дверях сполохи миготять, а увійдеш назад у кімнату, все припиняється. Вчора вранці знайшов під яблунею обгорілі кістки якогось птаха. Після всього цього дружину та дітей я відправив до свого брата в Озерне, а сам сюди пішов, може хтось із мисливців нагряне, чи практикуючих магів? Я ось що подумав: адже все з того проклятого каменю почалося — не інакше мракобісів він, злидні в ньому якісь сиділи... Так що, красуні, допоможете мені позбутися тещиної спадщини?

Дівчата розмірковували недовго. Контракт їм потрібен був позаріз, хоч і такий дрібний як цей.

- Так.

- Добре, давайте сюди вашу книгу, я підпишу контракт.

Дівчата дістали книгу та поклали її на стіл.

Чоловік, навіть не відкриваючи книги і не цікавлячись успіхами дівчат, поклав руку на магічний артефакт і вимовив стандартну формулу контракту.

- Ходімо, подивимось на ваших мракобісів...