Tertium
Падаю у травневу росу...
Падаю у травневу росу,
При́м'яте пір'я на крилах холодне і вогке.
Їх я на небо так довго несу,
Що вже приросли до спи́ни. Надовго.
Чому не летиш?- питають птахи́, -
Може боїшся високого неба?
Може лякають холодні дахи́?
Те все не важливо. То все як і треба...
А крила крихкі з діамантів і болю
Всотують росяність дикого поля.
П'ють - не нап'ються вологи земної.
Ділятся болем із небом й зі мною.
Де ти, той янгол, що дав мені крила?
Де? Забери! Пропадаю! Несила
Більше мені... Їх в зазоряну вись
Не донести... А я думав колись -
Легко. Бо ж крила. Святії та світлі.
Лиш ворухну... і усе... я в повітрі.
А там і до неба рукою подати...
Але не людині на крилах літати.
Бо пішки на небо із самого дна
Я мушу дійти. Ця дорога одна
І більше на світі немає доріг,
Якими б на небо дістатися зміг
Хоч хтось із людської породи...
02/08/2022
Відредаговано: 29.04.2025
Рекомендації книг, Промокоди і Знижки
Підпишись на канал Букнет в Телеграмі і слідкуй за повідомленнями
