1. Два товариша.

  Ясний бовтався на ігровому майданчику, шукаючи, щоб тут могло його зацікавити. Всі  атракціони були давно знайомі і не викликали ані найменшого бажання пограти. От хіба-що  більярд…  Він наблизився до павільйону, де безліч гравців змагалися  у вправності та влучності.

-  Ясику, привіт, - раптом почув Ясний голос свого шкільного товариша Ярого.

- Привіт, Ярику! – зрадів знайомому Ясний.  – Ну, як життя-буття? Чим займаєшся?

 - Та… Поки що нічим. Не бачу для себе  такого поля діяльності, яке могло б мене зацікавити. А ти? Все ігри програмуєш?

  -Так! Я вже готую дипломну роботу! З розділу програмування віртуальних світів, - гордовито сказав Ясний.

   - Це  щось таке на зразок відомої «Галактики»? – аж здивувався Ярий.

   -Та ні, ти що, я ще не маю достатньо досвіду для такої гри, - зніяковів Ясний. - Я програмую поки-що тільки «Планету»

   - Ну, «Планета», це теж достатньо круто для студента, як на мою думку, - відповів Ярий. – А що,  давай зіграємо в більярд?

   - Давай! Бо мене куратор вже давно в шию гонить трішки розім’ятися, – сказав Ясний і вони пішли вибирати киї.

   Правильний вибір кия в багатовимірному більярді мав надзвичайно велике значення. Адже їх варіантів було дуже багато, до того ж манера гри у кожного гравця була своя, тому спочатку потрібно було оцінити можливості та вміння супротивника і відповідно вибрати кийок. Ярий був дуже спритний, меткий та доволі підступний гравець, тому Ясний довго порпався в шухляді з кийками, поки не вибрав те, що хотів. Це була модель не з останніх, але надзвичайно вдала, до того ж Ясний її добре знав.

   - Ясику, чого ти так довго там колупаєшся! – іронічно посміхався Ярий. –Вибирай, не вибирай, а я тебе все одно поб’ю!

   Ясний нічого не відповів, але подумав: «А це ми ще подивимось, хто кого, ти меткий, а я розумний». І вони потихеньку розпочали гру, паралельно згадуючи однокласників та вчителів, а також всі свої шкільні пустощі та витівки.

   - Ага, до речі, Ясику, а яку основу життя ти обрав для своєї планети? – запитав Ярий, облітаючи ігровий простір та скануючи розміщення куль.

   - Ти знаєш, я довго обирав, вагався, і нарешті зупинився на киснево-вуглецевій формі життя, - відповів Ясний.

   - Тю! Ну ти даєш! Навіщо така екстремальна форма? Ти спеціально шукав пригод на свою дупу?  - здивувався Ярий.

   - Та ні! – засміявся Ясний. – Я хотів щось таке, чого ще ніхто не робив, щось оригінальне.

   - Ну, звичайно, ти  ж завжди любив чимось вирізнитися з поміж інших. І що ж, персонажі у тебе там які? Тролі, ельфи, дракони, роботи, чудовиська?

   - Та ні, Ярику, - відповів Ясний. - Я чомусь вирішив, що розумні істоти в мене будуть майже такі самі, як і ми, люди.  Ну, «по образу та подобі», як то кажуть.

   - Цікаво, я вже давненько не бачив ігор з такими персонажами. Всі намагаються будувати світи на стандартній основі, але найфантастичніших форм, а ти надумав зробити навпаки.

   - Ага, чомусь мене привабив саме такий варіант, – відповів Ясний. 

   - Цікаво було б подивитись! – сказав Ярий, вправно пролетівши через просторовий тунель і засилаючи зовсім безперспективну кулю в гравітаційну лузу.

   Ясний стрімко засновигав навкруг зеленого ігрового поля, розраховуючи кут удару. Тут потрібно було  врахувати викривлення простору, енергетичні флуктуації, кількість стихійних вимірів, силу тяжіння куль та  ще й розгледіти приховані супротивником гравітаційні пастки.   Ясний був мастак досить стрімко  вести розрахунки, бо в нього по багатовимірній геометрії завжди були відмінні оцінки. Ясний нарешті вдарив і одразу дві кулі опинились в лузах, заспівавши відповідної пісеньки.

   - Еге, брате, я й забув, що ти гарний математик! – аж розсердився Ярий.

   Він скрутився в палаючий джгут, пришвидшив свій особистий час і вдарив відразу по трьох кулях в різних вимірах. Дві з них опинились в лузах.  Ярий задоволено посміхнувся.  От чого він дуже не любив, так це програвати. 

   - Ясику, друже, а коли твої розумні істоти встигатимуть розвиватись та прогресувати, адже киснева біохімія потребує дуже багато затрат на підтримання горіння? Занадто швидкий обмін речовин в кисневому середовищі? Вони ж у тебе просто палають, а не живуть? Їм же безперервно потрібно щось в собі спалювати, щоб хоч якось існувати,  - казав Ярий, розвалившись на блакитному пухкому  крісельці, яку виникло під ним, як тільки він відлетів від поля, звільняючи місто для Ясного. 

   - Ой, і не кажи, Ярику! – зітхнув Ясний, намащуючи кий анти-метеоритним кремом. - Безкінечно їдять-випорожнюються, їдять-випорожнюються,  це просто якийсь жах! Я навіть хотів змінити основу біохімії планети, але мій професор порадив залишити  все так, як є. Він сказав, що ніхто ще такого не програмував і дуже цікаво подивитися, що  з того в результаті вийде.  І навіть сказав, що це робота перспективна і я зможу по ній почати писати кандидатську дисертацію.

   - О! То твоє захоплення вже переростає в роботу! Вітаю, друже, - сказав Ярий, трішки спохмурнівши.

   Він заздрив своїм друзям, які вже підшукали для себе  заняття до душі. Адже марнувати вічність без задоволення, без дійсно захоплюючої справи, то ж  було б просто  карою і суцільним жахом.  Батьки дуже хвилювались за Ярого, адже зрідка траплялися такі люди, які так і не знаходили собі справи до душі, вони бовтались без діла простором, скиглили, бешкетували, хворіли психічно, а інколи і зникали безвісти, вивільняючись таким чином від пустого, безглуздого  існування. 

   А Ясний знову почав ретельно обраховувати ситуацію на ігровому просторі.  Розміщення куль було надзвичайно невдале. Простір закручувався, пульсував і рвався на просторово-часові фрагменти. Нарешті Ясний побачив один чудовий варіант удару, розігнався до половини швидкості світла, вдарив відразу  в чотирьох вимірах і… його кийок і його самого ледь не затягло в велетенську гравітаційну пастку. Ясний ледве виборсався з під влади її тяжіння, але все ж таки одна куля опинилась в лузі.