28.

     Андрій стояв на краю озера, де їхня історія кохання з Ритою колись тільки почалась. Вода відбивала вечірнє сонце, він відчував, як серце б’ється в ритмі, який міг би зупинити світ. Його думки були сповнені хвилювання та надії. Скільки разів він уявляв цей момент! Коли нарешті зможе стати тим, ким завжди прагнув бути — опорою, захисником, коханим. Рита підходила до нього, обережно ступаючи по гальці, її волосся грайливо колихалося в повітрі. Вона завжди була для нього джерелом світла, навіть у найтемніші часи. Андрій потягнувся до неї, їхні погляди зустрілися. У її очах він побачив ту саму ніжність, заради якої пережив усі труднощі. 

— Рито, — почав він, відчуваючи, як слова застрягли в горлі. — Ми пройшли через стільки всього. Я знав, що ти — моя доля, з того моменту, як вперше тебе побачив. Моя любов до тебе тільки зростала, і я хочу, щоб ми йшли далі разом. Він витягнув маленьку коробочку з кишені, руки тряслися від емоцій. — Я хочу, щоб ти стала моєю дружиною. Дай мені шанс зробити тебе щасливою на все життя. 

Вона застигла на мить, її серце билося швидше, але радість і страх переплелися в її погляді. І ось, у цю мить, коли Андрій сподівався почути "так", Рита глибоко вдихнула, її голос звучав тихо, але чітко. 

— Я… Андрію, я повинна тобі щось сказати, — промовила вона, а її очі наповнилися слізьми. — Я вагітна...

Час, здавалося, зупинився. Андрій відчув, як серце радісно затанцювало, а водночас йому стало важко дихати. Він не знав, що сказати, його думки переплуталися. Але це ж прекрасно. Андрій завжди мріяв про велику родину. Й зараз його мрія почала збуватися. 

— Вагітна? — повторив він, намагаючись осмислити цю новину. Рита кивнула, а сльози котилися по її щоках. — Я не знала, як це тобі сказати, але я щаслива, Андрію. Я дуже щаслива. Термін ще невеликий, чотири тижні, — тихо додала вона. 

Її слова огорнули його ніжністю, і водночас з'явилося відчуття неймовірної відповідальності. Андрій усміхнувся, і цей усміх став відповіддю на всі його страхи. 

— Тоді ми будемо разом. Я обіцяю бути поруч, підтримувати тебе, Надійку й нашу майбутню дитину, — сказав він, знову відкриваючи коробочку, де лежала обручка. — І я дуже сподіваюся, що ти знову погодишся стати моєю дружиною. Я кохаю тебе.

    Рита, не стримуючи емоцій, кивнула знову, але тепер її усмішка була ширшою, а сльози — від радості. Вона впала йому в обійми, і в ту мить Андрій відчув, що всі їхні страждання, всі перешкоди, які вони подолали, призвели до цього дивовижного моменту. 

Нарешті все скінчилося. Віта та Єлисей покарані й більше не зможуть їм нашкодити. Поліції вдалося знайти докази, що саме Віта причетна до тієї аварії, а також є підозрюваною в інших нечистих справах. Андрій подивився на Риту й посміхнувся. Потім подивився на небо й згадав про батька. Шкода що він не дожив до цього моменту. 

Він би пишався ними всіма. Андрій зітхнув й подякував Богу за все. Вони з Ритою стояли, обнявшись, під вечірнім небом, і світ навколо них знову заграв яскравими барвами. Вони знали, що разом можуть подолати все — і нові випробування, і нові радості. Це було тільки початком їхньої нової великої історії, сповненої любові, надії й мрій.

Андрій стояв у світлі нових вікон свого медичного центру, що відкрився зовсім нещодавно. Сонце лагідно освітлювало просторі приміщення, наповнені свіжими фарбами та новими меблями. Кожен куточок дихав надією, мріями та прагненням змінити життя онкохворих дітей. Рита, тепер вже офіційно його дружина, була щасливою. Її очі світилися, коли вона спостерігала за першим відвідувачами, які з нетерпінням чекали на допомогу. Андрій вирішив продати будинок та всю нерухомість батька. Й вкласти ці гроші у новий медичний центр для онкохворих дітей. А головне почати нове життя з Ритою та Надійкою. А зовсім недавно їхня родина поповнилася ще одним членом. Степанком. 

— Це чудово, Андрію! — сказала вона, обіймаючи його за плечі. — Ми справді це зробили! Андрій усміхнувся. Його серце переповнювалося гордістю за те, що вони з Ритою, разом, змогли втілити цю важливу мрію в життя. Вони працювали над проєктом цілий рік, і тепер, коли двері медичного центру відчинилися, він відчував, що це лише початок. 

— Так, ми ще не закінчили, — зауважив Андрій, — але це вже великий крок вперед. У цей момент двері відчинилися, в приміщення увійшов Микола, колишній друг Рити. Він виглядав нервово, але в його очах можна було побачити щирість. Рита помітила його спочатку злегка насторожившись, а потім привітно усміхнулася. 

— Миколо! — вигукнула вона, хоча в її голосі звучала нотка неспокою. — Що ти тут робиш? 

Микола підійшов ближче, його обличчя відображало невпевненість. 

— Я прийшов привітати вас з відкриттям, — сказав він, але потім додав з натугою: 

— І, можливо, перепросити. Рита зупинилася, її погляд змінився. Вона пам’ятала всі ті важкі моменти, коли Микола був у її житті. 

— Перепросити? — перепитала вона. — За що? 

— За те, як я себе поводив, за всі ті непорозуміння, за те, що завдав тобі болю. Я був егоїстом і не думав про твої почуття, — сказав Микола, його голос злегка тремтів. — Я розумію, якщо ти не хочеш мене вислухати, але мені важливо, щоб ти знала, що я шкодую. 

Андрій спостерігав за ними й відчував легке занепокоєння. Але Рита поводилася достойно. Він знав, що минуле важко забути, але водночас розумів, що прощення — це важливий крок до нового життя. Рита задумалася, її серце боролося між минулим і теперішнім. Вона могла згадати всі ті моменти, коли Микола підводив її, але також усвідомлювала, що вона стала іншою людиною — сильнішою, мудрішою. 

— Я не знаю, чи можу повністю це пробачити, — нарешті сказала вона. — Але я готова почати з чистого аркуша. Давай просто залишимо минуле позаду.