20.

      Андрій приїхав до себе додому щоб взяти деякі теплі речі. На щастя Віти не було вдома й це значно полегшувало ситуацію. Днями Андрій орендував квартиру на деякий час поки не вирішиться питання з Вітою. Все необхідне Андрій зібрав швидко й вже збирався йти, але згадав, що залишив Віті запасні ключі від своєї машини. Тому він пішов до її спальні. Кімната була відкрита й Андрій увійшов до неї. Порився у шафі та тумбах. Врешті у комоді він їх знайшов. Але раптом його руки натрапили на невеликий шматок паперу. Трохи пожовтілий від часу. Він його почав роздивлятися. Це був лист. Андрій одразу впізнав почерк Рити. Зверху великими буквами було написано "Андрієві". Серце його закалатало, коли він почав читати:

 "Дорогий Андрію, Якщо ти читаєш цей лист, значить, мені довелося зважитися на щось, що я тримала в таємниці занадто довго. Я не знаю, як ти відреагуєш, і мені страшно, але я повинна бути чесною перед тобою. Бо ти був частиною мого життя.У нас є донька. Їй три місяці, і її звати Надійка. Я ніколи не хотіла, щоб ти дізнався про неї так. Я боюся, що це зруйнує твоє життя, твої стосунки з Вітою. Але я більше не можу жити з цим секретом...Й хоча я знаю що тепер ти з нею, але ти все одно маєш право знати." 

     Андрій відчув, як у нього пересохло в горлі. Донька? Він став батьком, і навіть не знав про це. Пам'ять про Риту, яка ніколи не зникала з його думок, раптом перетворилася на новий, невідомий образ — образ дитини, яку він ніколи не бачив. Вірніше не бачив як вона росла. Невже Надійка його донька? Це неймовірно. Але чому Рита приховала цей факт? Чому не розповіла про це? Андрій відчував, як всередині нього борються емоції. З одного боку, радість від усвідомлення, що у нього є дитина, а з іншого — гіркота і злість на Риту за те, що вона тримала це в таємниці. Чи зможе він знову подивитися на неї без гніву?

 Було багато запитань й мало відповідей. Андрій хотів поговорити з Ритою, а також з Вітою. Звідки у неї взявся цей лист? Й чому Віта вперто мовчала? Схоже дві жінки весь час робили з нього дурня. Віру в те, що він зможе знову з кимось побудувати стосунки, змінила невимовна туга. Він підняв голову і вперше за довгий час замислився про своє минуле, про ті моменти, коли Рита, усміхаючись, розповідала про мрії стати матір'ю. А тепер, коли вона пішла, він втратив не лише її, а й можливість бути батьком. Але тепер він свого не упустить. Він буде просити. Ні вимагати від Рити дозволити йому бачитися з донькою. Він має на це повне право. За сім років мовчання. Андрій взяв листа й ключі й вирішив обов'язково повернутися й поговорити з Вітою. Але йому не довіряє далеко йти, бо як тільки Андрій вийшов з кімнати Віти, то одразу ж наткнувся на неї. Вона стояла з перекошеним від злості обличчям й поглядом впивалася у чоловіка. 

— Що ти тут робиш?

 Андрій стояв на кухні, й чекав на Віту. Він стискав у руці листа, який нещодавно знайшов у тумбі, що знаходилася в кімнаті цієї гадюки. Лист був адресований йому, написаний Ритою. Як він міг ще сподіватися, що Віта зупиниться? Вона ж наче танк який пре до своєї цілі. Напролом. Стерво. Віту, він знайшов у вітальні, сидячою на дивані з виразом, що видавав байдужість. Її волосся було акуратно зібране, а макіяж бездоганний, але в її очах було щось, що Андрій сприйняв як холодний розрахунок. Вона подивилася на нього зверхньо. 

— Чому ти не сказала мені про листа? — кинув він, ледве стримуючи гнів. 

Віта підняла голову, її брови злегка злетіли, ніби вона не могла повірити в те, що чує. 

— Я не знаю, про що ти говориш, Андрію. Який ще лист? 

— Не вдавайся до невинності! — він розгнівано розгорнув листа, показуючи його їй. Тикнувши в обличчя. 

— Це від Рити. У ньому вона писала, що була вагітна! Чому ти приховала це від мене? В мене є донька. Її погляд став холодним, і Андрій відчув, як у кімнаті раптом стало душно. Віта піднялася з дивана, наблизилася до нього, але не торкнулася. Вона дивилася йому в очі, і в її голосі пролунали нотки презирства. 

— Можливо, тому що ти сам вирішив закрити цю главу свого життя, Андрію. Чи вже забув, як ти казав, що Рита залишила тебе? Ти не хочеш, щоб минуле повернулося. Правда? 

— Це не має значення! — він не міг стриматися. — Я маю право знати, якщо у мене є дитина. Якій вже сім років до речі. 

Віта зітхнула, в її очах з’явилася іскра злості. 

— Ти справді вважаєш, що я могла б навмисно зашкодити тобі? Я просто хотіла, щоб ти забув про минуле. Нам потрібно дивитися вперед! 

— Але це моє життя, Віто! — він захитав головою, наче намагаючись розгледіти в ній хоч краплю співчуття. — Ти підступно приховала від мене важливу інформацію. Чому я маю вірити тобі? 

— Я просто захищала нас, – сказала вона, намагаючись виправдати себе. — Рита не має жодного права на тебе. Ти ж не хочеш повертатися до минулого, правда? 

— Захищала? Ти просто прибрала суперницю. Ось що ти зробила? Але більше ти не лізтимеш в моє життя. Бо я йду від тебе назавжди. На розлучення я подам сам. 

Віта відступила, її обличчя стало блідим, а губи стиснулися в тонку лінію. Андрій відчував, їхній шлюб давно почав тріщати по швах. Він знав, що не зможе пробачити їй цю брехню, цю маніпуляцію. Більше Віта не буде стояти між ним та Ритою. Хай вона знайде собі інший об'єкт для інтриг. 

— Ти не посмієш. Я тобі не дозволю. Віта накинулася на Андрія з кулаками й почала щосили гамселити. Андрій різко відштовхнув її. Жінка не втрималася й впала на землю. Потім знову встала й щосили вдарилася головою об стіну. Потім знову. Андрій не розумів що Віта робила. Вона навмисно завдавала собі шкоди. Але навіщо? 

— Віто, що ти до біса робиш? — вигукнув Андрій коли вона взяла ніж й полоснула себе по руці. Жінка розсміялася, а потім промовила: 

— Ти напав на мене. Андрію, я розумію, що ти злий та ображений. Але навіщо ти це зі мною зробив? Як ти міг? — заскулила Віталіна.