19.

    Рита повільно йшла до ресторану, відчуваючи легкий подих вечірнього вітру на своїй шкірі. Вона усміхалася, коли поруч з нею йшов Микола — її давній друг, з яким вони ділили багато спогадів. 

Вечір обіцяв бути особливим, адже вони не зустрічалися кілька місяців і мали багато новин, якими хотіли поділитися. Ресторан вразив її з перших кроків: м’яке світло свічок, приємна музика, що лунала, і затишна атмосфера, що запрошувала до розмови. Микола, з усмішкою на обличчі, відчинив двері та жестом запросив Риту увійти. Він був дуже галантним у своєму темно — сірому костюмі та начищених черевиках. 

— Як тут гарно! — вигукнула вона, обертаючись навколо, щоб охопити поглядом весь інтер'єр. 

— Я знав, що тобі сподобається, — відповів Микола, проводячи її до столика біля вікна. 

—Тут завжди затишно, а кухня — просто чудова. Вони сіли за стіл, замовили страви та почали розмовляти про все на світі: про роботу, плани на майбутнє, мрії. Рита відчувала, як між ними знову виникає той особливий зв’язок, який завжди виникає між друзями.

— Рита, ти знаєш, я завжди цінував нашу дружбу, — раптом серйозно промовив Микола, дивлячись їй у вічі. 

— Але останнім часом я почав думати про нас по-іншому. Вона зупинилася, трохи здивована. Серце забилося частіше. 

— Що ти маєш на увазі? — запитала вона, намагаючись приховати хвилювання. 

— Я думаю, що між нами може бути більше. Я хочу, щоб ти стала моєю дружиною, — виголосив він, його очі світилися від щирих почуттів. Рита відчула, як усередині все обірвалося. Вона не очікувала такого зізнання. Микола звісно говорив їй про свої почуття, але вони домовилися що будуть тільки друзями. А тепер він хоче більшого. 

— Миколо… — почала вона, але в голосі відчувався неспокій. 

— Я… Я не знаю, що сказати. 

— Ти не повинна нічого казати, якщо не готова, — він знову усміхнувся, але в його очах з’явилася тінь суму. — Я просто думав, що між нами є щось більше. Рита глибоко зітхнула, намагаючись знайти правильні слова. 

— Ти — чудовий чоловік, і я завжди цінувала нашу дружбу, але… я не можу піти на це. Я не відчуваю того, що ти відчуваєш. Я вже тобі казала про це. Микола похмурнів, але спробував зберегти спокій. 

— Розумію. Можливо, це було зарано з мого боку. Але Рито, скільки можна випендрюватися? Ти вже не молодієш. У тебе маленька донька. Це чудова пропозиція. Як на мене. 

Рита відчула, як у її серці з’явилася туга. Вона знала, що його почуття справжні, але не могла відповісти тим самим. Бо в її серці не залишилося місця ні для кого окрім Надійки. 

— Я не хочу втрачати те, що в нас є, — тихо сказала вона. — Ти для мене дуже важливий. 

Микола кивнув, але в його очах можна було побачити сум та невдоволення. Вечеря продовжувалася у тиші, яка їх оточувала. Рита відчула, як важко йти далі, усвідомлюючи, що їхнє спілкування вже ніколи не буде таким, як раніше. Впродовж вечора Микола багато не говорив тільки пив. Це насторожило Риту. Й вона сподівалася що цей вечір нарешті закінчиться. Їй вже нічого не хотілося тільки піти додому.

=

Рита з нетерпінням чекала цього вечора. Вона одягнула свою улюблену чорну сукню, яка підкреслювала її фігуру, і зробила легкий макіяж. Хоч вона знала, що це просто дружня вечеря, все ж серце тріпотіло від хвилювання. Й вона подумати не могла що все закінчиться на такій неприємній ноті. Вечір почався приємно: вони сміялися, згадували спільні моменти, а смачні страви створювали затишну атмосферу. Микола був чарівним, як завжди, і Рита відчувала, що між ними існує щось більше, ніж просто дружба. 

Але з кожним келихом вина, яке вони замовляли, атмосфера ставала напруженішою. Після кількох годин розмов, Микола, вочевидь, перебрав з алкоголем. Його жарти ставали все більш агресивними, а погляди — настирливими. Рита намагалася бути на легкій ноті, але її внутрішнє відчуття тривоги зростало. Микола навіть не їв до ладу. Тільки пив. Багато пив. 

— Рито, ти мені сподобалася одразу. Така впевнена та сексуальна. А твоє руде волосся це щось. Так і хочеться намотати його на кулак й наказувати тобі підкоритися, — раптом вигукнув Микола, нахилившись до неї так близько, що вона відчула запах алкоголю з його рота. — Чому б нам не спробувати щось більше, ніж дружба? Ти мені дуже подобаєшся й мені б хотілося взнати тебе ближче. 

— Миколо, — спробувала заспокоїти його Рита, — я не думаю, що це хороша ідея. Ми просто друзі.

Але він не слухав. Його очі світилися від напруження, а голос став низьким і загрозливим. 

— Друзі? Це просто слова. Не можна дружити з жінкою яка викликає у тебе такі емоції. Я хочу тебе, Рито, прямо зараз. 

Рита відчувала, як всередині неї все тремтить. Вона піднялася з-за столу, намагаючись зберегти спокій. Але обличчя Миколи не обіцяло нічого хорошого. 

— Миколо, давай не будемо про це говорити, — сказавши це, вона вийшла з ресторану, сподіваючись, що він не піде за нею. Але вона помилялася. Микола вийшов слідом, його кроки стали важкими, а голос — агресивним. 

— Куди ти йдеш? Ми ж тільки почали розважатися! Рита намагалася зберегти дистанцію, але він схопив її за руку, зупинивши. 

Вона відчула, як холодний піт виступив на лобі. Вона не могла повірити, що її друг, з яким вона стільки часу провела, раптом став чужим і страшним. Це був не той Микола якого вона знала. Його очі переповнені люті, а зуби міцно стиснуті. 

— Відпусти мене, Миколо! — закричала вона, намагаючись вирватися. — Ти п'яний. Завтра ти будеш шкодувати про свою поведінку.