16.

  Рита сиділа в автобусі, що мчав через гірські перевали, намагаючись зосередитися на краєвидах, що пропливали за вікном. Високі сосни, покриті інеєм, і засніжені вершини Карпат неначе запрошували її до свого магічного світу. Вона давно мріяла про цей відпочинок, про можливість втекти від повсякденності, забути про роботу і проблеми. Але тепер в її серці розгулялися спогади про минуле, яке вона намагалася залишити позаду. Декілька днів тому до неї приїхала Вікторія її подруга й наставниця. Вона погодилася побути з Надійкою поки Рита буде на відпочинку. Вікторія сама наполягла на цьому. Хоча Рита спочатку відмовлялася. Але як вважала сама Вікторія жінка має себе любити й приділяти собі час. Коли автобус зупинився на станції Рита зібрала свої речі й вийшла на морозне повітря. В повітрі відчувався запах ялинок і свіжості. 

Рита вдихнула глибоко і вирушила до готелю, де планувала провести кілька днів. Перший день пройшов у спробах відволіктися: прогулянки по мальовничих стежках, катання на ковзанах та гарячий шоколад у затишному кафе. Вона почувалася вільною, але в її думках все ще блукали образи минулого. Андрій. Віта. Вони не відпускали її хоча й не були поруч. На другий день, під час прогулянки в горах, Рита зупинилася, щоб насолодитися краєвидом. Вона стояла на вершині гори, дивлячись на інші вершини, коли раптом почула знайомий голос. — Рито? Це ти? Вона обернулася і її серце застигло. Перед нею стояв Андрій. 

Виглядав він не так, як раніше: обличчя стало більш загостреним, а очі — глибшими. Він виглядав втомленим, але водночас його посмішка здавалася щирою. 

— Андрію, — тихо відповіла вона, намагаючись приховати емоції. — Я не чекала тебе тут… 

— Я приїхав на реабілітацію, — пояснив він, намагаючись зберегти спокій. — Після аварії мені потрібен був відпочинок, і лікарі порадили Карпати.

    Рита відчула, як в її серці знову спалахнула стара образа. Вона знову згадала ті моменти, коли їх стосунки руйнувалися на очах, коли його безвідповідальність підштовхнула їх до розлучення. Але водночас вона не могла заперечити, що його присутність в цій казковій обстановці викликала у неї нові, не зрозумілі відчуття. 

— Як ти почуваєшся? — запитала вона, намагаючись звучати безтурботно. 

— Краще, — Андрій усміхнувся, але в його голосі було щось сумне. — Вибач, що так раптово підійшов. Я не хотів тебе лякати. 

Рита кивнула, відчуваючи, як між ними виникає невидима стіна. Вони стояли на вершині гори, але кожен з них залишався у своєму світі — вона в минулому, він — у своїх травмах. 

— Ти схоже йдеш на поправку, — несподівано сказала Рита, намагаючись полегшити напругу. 

— Так. Знаєш ти завжди була сильною, — раптом з жалем промовив Андрій. Її серце завмерло. 

Так вона завжди була сильною, а от Андрію цього не вистачило. Інакше б він не покинув її одну. 

Але тепер їхні шляхи розійшлися, і навіть у карпатській казці було важко знайти спільну мову. 

— Може, вип'ємо кави? — запропонував Андрій, і Рита, не знаючи, чому, кивнула. 

Вони рушили до кафе, де запах свіжозвареної кави й випічки заповнював атмосферу. Коли вони сіли за столик біля вікна, в Риті загорілася думка, що, можливо, у цій зустрічі є більше, ніж просто випадковість. Може, це шанс зрозуміти один одного знову, або ж просто замикання кола, яке ніколи не закриється. Але поки що вони залишалися двома людьми, які колись любили один одного, а тепер намагалися знайти новий шлях у світі, де все змінилося.

  Рита й Андрій сиділи в затишному кафе, звуки кавомолки й тихий шурхіт розмов навколо створювали атмосферу близькості. Вона спостерігала, як він сміється, як його очі блищать, коли він розповідає про своє лікування. Вона відчувала, як у її серці розгорається вогник надії, але водночас страх перед невідомим. Чи можуть вони знову бути разом? Після кількох чашок кави та розмов, які повертали їх у спогади, Андрій запропонував прогулятися під зоряним небом. 

Вечірнє повітря було прохолодним, але воно наповнювалося їхнім сміхом, коли вони йшли засніженими стежками, несучи в собі тепло взаєморозуміння. Сьогодні вони згадували минуле й ті моменти, які їх об'єднували. Тому Рита зовсім забула про образи та упередження. Тільки на цей вечір. 

— Знаєш, Рито, я весь час думаю про тебе. Й хочу викинути з голови та серця, але не можу. Мені шкода, що тоді так все сталося, — промовив Андрій. Рита уважно подивилася на Андрія й гірко всміхнулася. Якби він тоді її підтримав і знайшов. Все було б інакше. 

— Мені теж..., — тихо відповіла Рита відчуваючи важкість на серці. Коли вони повернулися до готелю, Рита відчула, що магія вечора все ще живе в повітрі. Андрій відкрив двері до її номера, і вони обоє зупинилися на порозі. Вона могла відчути його дихання, його присутність, яка наповнювала кімнату теплом і легким хвилюванням. Їх обличчя були в декількох сантиметрах один від одного. Рита чула, як почастішало дихання Андрія. — Можна залишитися? — тихо запитав він, його голос звучав так близько до її вуха, що вона відчула мурашки по шкірі. Вона кивнула, і в ту ж мить їхні губи зустрілися. Це був солодкий, неймовірний поцілунок, який знову розбудив забуті почуття. Рита відчула, як її серце б’ється швидше, коли Андрій обійняв її, притягуючи ближче. Вона відчувала його тепло, його силу, і водночас усвідомлювала, що це не просто фізична привабливість — це щось більше. Вони почали роздягатися, повільно, немов боялися зруйнувати цей момент. Коли Рита зняла свій светр, вона відчула холодне повітря, але Андрій простягнув руки, обіймаючи її. Його дотик був ніжним та гарячим, і вона відчула, як у ній палає вогонь. Поцілунки стали пристрасними, а тіла гарячими. Складалося таке враження, ніби Андрій випивав її до дна. Наче спраглий мандрівник. Вони звільнилися від решти одягу. Потім не помітили, як опинилися на ліжку, і Рита відчула, як її тіло реагує на його дотики. Андрій проводив пальцями по її шкірі, залишаючи за собою сліди поколювання. Вона відчувала, як кожен дотик викликав нові спогади, нові емоції. Вони знову стали одне ціле, знову знайшли те, що втратили. Хоча б на цю ніч. Кімната наповнилася їхнім сміхом, шепотом і стогоном. Вони були занурені в цю мить, в цю ніч, яка, здавалося, тривала вічно. Рита відчувала, як їхня близькість перетворюється на щось більше. Андрій цілував її всюди, пестив й гладив. Його рухи були плавними та вмілими. Їхня фізична близькість переросла у щось неймовірне, пристрасне. Й це налякало Риту. Не можливо дозволити собі знову полюбити Андрія. Це ненормально.