9.1

— У тебе все гаразд? — запитав Микола у Рити й турботливо взяв її за руку. 

— Так, все добре. Не зважай, — відповіла Рита, але на душі у неї було не спокійно. Поцілунок Андрія збентежив її. Й це був поганий знак. Їй не можна знову довіряти йому. Ні за яких обставин. 

— Може хочеш випити? — запропонував Микола. 

— Так, не відмовлюся. 

— Я зараз, — Микола відійшов на декілька хвилин, а Рита залишилася одна. Та не минуло й кількох хвилин як позаду неї почувся голос Віти. 

— Ну привіт, Ритко. 

— Привіт, — відповіла жінка обернувшись до Віти. 

— Бачу, ти дарма часу не гаєш. Якого красеня собі відкопала, — кривиться Віта. 

— Не заздри. У тебе є чоловік. Радій цьому. 

— Так у мене є Андрій. Знаєш у нас з ним ніби друге життя почалося. Ми наче молодята. Андрій такий нетерплячий у ліжку. Чесне слово. 

— Рада за вас. Рита не дуже вірила словам Віталіни. Вона вміла перебільшувати. Але тим не менш вони подружжя. Й можливо у них справді все гладко виходить. 

— Андрій недавно зробив мені розкішний подарунок. Золотий браслет від Тіфані. Ти навіть не уявляєш скільки він коштує. А ще він кожного дня зізнається мені у коханні. 

— Віто, навіщо ти мені все це розповідаєш? 

— Щоб ти знала своє місце. Й не лізла у наші стосунки. Зрозуміло? — Віталіна почала наступати на Риту. 

— Віто, у мене своє життя, а у вас з Андрієм своє. Тому, будь ласка, дай мені спокій. Я не збираюся відбивати у тебе чоловіка. 

— В тебе й не вийде. Бо Андрій завжди кохав тільки мене. А з тобою у нього було так. Щоб забути мене. Віта продовжувала насміхатися над Ритою й показувати свою перевагу. Їй це завжди вдавалося прекрасно. 

— Добре, Віто. Щастя вам й порозуміння, — побажала Рита.

 — Ось і я, — Микола підійшов до Рити й подав їй келих з вином. — Ритко скажи чесно у вас уже було з Миколою? Ну того. Ти сама розумієш, — знущалася Віта. Микола обійняв Риту за талію висловлюючи підтримку. 

— Віталіно, це здається не твоя справа. Але не хвилюйся я повністю задоволена. 

— Ну то й добре. Розважайтеся молодята, — промовила Віталіна й легкою ходою пішла до Андрія. — Хто це був? — поцікавився Земець. 

— Моя зведена сестра. Але у нас ніколи не було теплих відносин. 

— Воно й помітно. Якась вона занадто вульгарна. — Ти ще мало її знаєш. 

— Це видно при першій зустрічі. Такі жінки зазвичай завжди поводять себе зухвало й нахабно. 

— Вона просто ображена маленька дівчинка. Яка звикла отримувати своє. За будь-яку ціну, — підсумувала Рита. 

— Ми всі родом з дитинства, Рито. Тому можливо й у твоєї сестри є причини такої поведінки, — припустив Микола. 

— Гарно сказано. 

— Це психологія. Звичайна психологія. Рита розуміла тільки одне, що ніяка психологія не врятує її від Віти. Бо її сестра була одержима Андрієм. А ще вона була підступною, злою й небезпечною. Й мабуть, Риті дійсно варто було триматися від Андрія якомога далі. Бо Віта могла втнути, що завгодно. Рита несла відповідальність не тільки за себе, а й за Надійку. Й не приведи Господи Віта дізнається про неї. От тоді буде й справді небезпечно.