9.

   У повітрі панувала напруга, як перед грозою. Вони стояли один перед одним, серця їх билися в унісон, ніби намагаючись нагнати час, що втратився між ними. Їхні очі зустрілися, і в цю мить світ навколо них зник. Все, що залишилось, — це момент, наповнений спогадами про минулі щасливі дні. 

Він обережно підійшов ближче, його рука знайшла її, обережно торкнувшись її щоки. Вона відчула тепло його дотику, і в її грудях спалахнула хвиля емоцій — радість, зворушення, ностальгія. Вона закрила очі, віддаючись цьому моменту, поки він нахилився, щоб поцілувати її. Коли їхні губи нарешті зустрілися, це було так, ніби весь світ навколо затих. Поцілунок був спочатку обережним, немов вони намагалися перевірити, чи це правда. Але з кожною секундою він ставав все пристраснішим, наповнюючи їхні серця теплом, яке вони не відчували так довго. Рита відповіла на дотики Андрія, стаючи ближчою, і він обняв її, притягуючи до себе, немов хотів захистити від усього, що їх розділяло. Тільки він вмів так цілуватися, що зносило дах. Бо у ці хвилини Рита взагалі втратила здатність думати логічно. Риту й досі відчувала потяг до Андрія. Й не могла цього пояснити. Але коли Андрій почав сильніше притискатися до Рити й руками гладити стегна жінки вона отямилася. Зрештою Рита вирішила першою припинити це божевілля. Треба зупинитися. Андрій цілував її так наче вона належить йому. Його язик був наче тореадор. Спритний та амбітний. Здавалося що він зовсім забув про те що було між ними. 

Ту прірву, яка вже давно виросла між ними. Та й взагалі зараз хтось може їх побачити й тоді буде ще гірше. 

Рита з силою відірвалася від Андрія. Й відійшла на безпечну відстань. Її волосся трохи вибилося з зачіски, а губи розмазалися від помади. 

— Андрію, досить. Це треба припинити. 

— Так ти маєш рацію варто припинити удавати ніби нам байдуже один до одного, — промовив Андрій важко дихаючи. 

— Не приймай цей поцілунок на свій рахунок. 

— Рито, не бреши ні собі, ні мені. Ти ж бачиш, що між нами й досі іскрить. 

— І що з того? Ти від цього щасливіший? 

— Рито я прошу тебе не роби помилок. Щоб потім не жалкувати. 

— Що ти маєш на увазі? — розсердилася Рита. 

— Спочатку впевнись, що готова впустити того свого дружка у своє життя, — зауважив Андрій. 

— А якщо я готова? То що? Ти відчепишся врешті від мене? — спитала Рита. 

— Рито, от навіщо ти знущаєшся? Тобі це приносить задоволення? 

— Ні, Андрію, це ти знущаєшся. У тебе є дружина й своє життя. Але при цьому ти цілуєш мене так ніби я для тебе єдина у цьому світі. Але я знаю, що це не правда. Й це називається справжнім знущанням, — промовила Рита й витерла сльози, що виступили на очах. 

Потім різко розвернулася й швидко пішла до вбиральні. Вона подивилася на себе у дзеркало. Вигляд у неї був не дуже відповідний. Вона витерла серветкою губи й знову нафарбувала. Потім поправила зачіску. Й сукню. Потрібно триматися. Треба бути сильною. Рита повторювала цю мантру не один рік. Але один поцілунок зачепив її броню. Й що тепер робити? Він просто її хоче. Бажає. У своє ліжко. Але не в життя. Рита була у цьому впевнена. Й від цього ставало дуже боляче.

=

— У тебе все гаразд? — запитав Микола у Рити й турботливо взяв її за руку. 

— Так, все добре. Не зважай, — відповіла Рита, але на душі у неї було не спокійно. Поцілунок Андрія збентежив її. Й це був поганий знак. Їй не можна знову довіряти йому. Ні за яких обставин. 

— Може хочеш випити? — запропонував Микола. 

— Так, не відмовлюся. 

— Я зараз, — Микола відійшов на декілька хвилин, а Рита залишилася одна. Та не минуло й кількох хвилин як позаду неї почувся голос Віти. 

— Ну привіт, Ритко. 

— Привіт, — відповіла жінка обернувшись до Віти. 

— Бачу, ти дарма часу не гаєш. Якого красеня собі відкопала, — кривиться Віта. 

— Не заздри. У тебе є чоловік. Радій цьому. 

— Так у мене є Андрій. Знаєш у нас з ним ніби друге життя почалося. Ми наче молодята. Андрій такий нетерплячий у ліжку. Чесне слово. 

— Рада за вас. Рита не дуже вірила словам Віталіни. Вона вміла перебільшувати. Але тим не менш вони подружжя. Й можливо у них справді все гладко виходить. 

— Андрій недавно зробив мені розкішний подарунок. Золотий браслет від Тіфані. Ти навіть не уявляєш скільки він коштує. А ще він кожного дня зізнається мені у коханні. 

— Віто, навіщо ти мені все це розповідаєш? 

— Щоб ти знала своє місце. Й не лізла у наші стосунки. Зрозуміло? — Віталіна почала наступати на Риту. 

— Віто, у мене своє життя, а у вас з Андрієм своє. Тому, будь ласка, дай мені спокій. Я не збираюся відбивати у тебе чоловіка. 

— В тебе й не вийде. Бо Андрій завжди кохав тільки мене. А з тобою у нього було так. Щоб забути мене. Віта продовжувала насміхатися над Ритою й показувати свою перевагу. Їй це завжди вдавалося прекрасно. 

— Добре, Віто. Щастя вам й порозуміння, — побажала Рита.

 — Ось і я, — Микола підійшов до Рити й подав їй келих з вином. — Ритко скажи чесно у вас уже було з Миколою? Ну того. Ти сама розумієш, — знущалася Віта. Микола обійняв Риту за талію висловлюючи підтримку. 

— Віталіно, це здається не твоя справа. Але не хвилюйся я повністю задоволена. 

— Ну то й добре. Розважайтеся молодята, — промовила Віталіна й легкою ходою пішла до Андрія. — Хто це був? — поцікавився Земець. 

— Моя зведена сестра. Але у нас ніколи не було теплих відносин.