8.1

   Всередині Андрія все зкрутилося у тугий вузол. Ревність стискала його серце, ніби залізні обручі. Він бачив їх разом, її сміх, його усмішку, і кожна клітинка його тіла кричала від болю. Це було не просто роздратування, це була пекуча, всепоглинаюча вогняна рідина, що кипіла у його жилах. Він відчував, як його тіло напружилося, кулаки стискаються, зуби стиснуті. Невже Рита й справді з цим? Але ж він зовсім їй не підходить. Не високого зросту та ще й коренастий. Схожий на пітбуля, який готується до бою. Андрій подивився на Риту. Здавалося їй навіть приємна компанія цього типа. Вона посміхалася йому й навіть про щось розмовляла. 

— Що, Андрійку, не подобається тобі що вона й без тебе щаслива? — ззаду підійшла Віталіна й зареготала. 

— Віталіно, не провокуй мене сильніше, — крізь зуби процідив Андрій. 

— Здається Ритка дуже задоволена. У всіх сенсах. 

— Схоже, що ти недостатньо задоволена. Бо тебе не хоче навіть твій чоловік. 

— І все одно ти з нею не будеш. Ніколи. Навіть не мрій. Андрій проігнорував слова Віти й вирішив особисто поговорити з Ритою. Вона так щиро всміхалася цьому вилупку, що в Андрія заходили щелепи. Він вирішив спочатку підійти й привітатися з ними. 

— Добрий вечір, сеньйоро Фернандес. Як ваші справи? — спитав Андрій. 

— Дякую добре. А ви як Андрію Степановичу. До речі познайомтеся це Микола Земець. Він директор центру розвитку дітей з вадами зору, — Рита ніби навмисне притиснулася до чоловіка. 

— Приємно познайомитись, — Земець простягнув коренасту руку. Андрій неохоче її потиснув. 

— Гарного вам вечора, Андрію Степановичу, — побажала Рита й разом з супутником пішла до інших гостей. 

    Андрій міцно стиснув ніжку келиха з шампанським так що вона мало не тріснула. Рита навмисно його ігнорує. Щоб показати, що їй добре без нього. Але Андрій знав, що це тільки видимість. Через декілька хвилин він побачив, що Рита залишилася одна. Схоже її партнер кудись відлучився. Чоловік підійшов до Рити й прошепотів: 

— Нам треба поговорити, Рито. Рита подивилася на нього з вдаваною посмішкою. 

— Навіщо? Ми вже все обговорили. 

— Якщо не підеш зі мною я потягну тебе силою. Хочеш, щоб на нас почали звертати увагу? 

— Андрію, ти не забагато собі дозволяєш? — зашипіла Рита. 

— Як твій колишній чоловік, ні. 

— Отож-бо. Андрій легенько торкнувся ліктя Рити й повів за собою. Вони вийшли у коридор. Там було темно, але не людно. Тому можна було поговорити. 

— Рито, хто цей мужик, що прийшов з тобою? — одразу до справи перейшов Андрій. 

— Мій друг. Але це не твоя справа з ким і куди я ходжу. 

— Я розумію, але ти подумай у тебе донька. Треба з обережністю обирати партнерів для життя, — зауважив Андрій. 

— Андрію, ти що хочеш сказати? Що я не розбірлива у своїх зв'язках? — образилася Рита. 

— Не перекручуй. Я маю на увазі, що ти не знаєш як цей твій прийме Надійку. 

— По перше я не збираюся заміж. Поки що. А по друге Микола порядна й добра людина. 

— Цікаво у ліжку він такий самий? — вирвалося в Андрія. 

Та це було помилкою, бо Рита тут же підняла руку, щоб дати йому ляпаса. Але Андрій не дав їй цього зробити. Він схопив її руку й міцно тримав. Рита навіть трохи сіпнулася. Але войовничо дивилася йому в очі. Без страху. Ніби з викликом. Андрій сам не розумів, що з ним відбувалося. Але за секунду без вагання він поцілував Риту.