8.

   Андрій сидів у барі й топив горе алкоголем. Горе у нього було тільки одне. Істерична дружина. Неадекватна й іноді навіть тупа. Чоловік сам не знав чого продовжував жити з нею? Мабуть, просто не хотів починати все з нуля. Набридло. Та й батько перед смертю благав потурбуватися про його суджену. Яке щастя, що Андрій вчасно зрозумів, що Віталіна гнила зсередини. Й більше не має до неї жодних почуттів. Хіба що зневагу. Андрій зітхнув. Все-таки Віталіна одержима. Вона ніколи його просто так не відпустить. Навіть якщо він просто піде, а не до Рити. Випивши ще одну чарку Андрій вирішив піти додому. Треба замовити таксі. Бо сам він навряд справиться з кермом. Додому чоловік повернувся пізно й одразу ж завалився спати. Зранку у нього боліла голова й мучило похмілля. Він прийшов до кухні, але там вже була Віталіна. Його настрій зовсім зіпсувався. 

— Доброго ранку, чоловічку. Де ти вештався пів ночі? — Віталіна вишкірилася на Андрія. 

— Тобі яке діло? 

— Ну поки що офіційно ти мій чоловік. І я маю право знати про тебе все. 

— Отож, бо офіційно. Запам'ятай це, дружино, — передражнив Андрій. 

— А ти в курсі, що у твоєї колишньої дружини з'явився новий залицяльник. 

— Ти про що? — не зрозумів Андрій. 

— Про Риту і її нового кавалера.

— Звідки ти знаєш? 

— У фонді де працює Ритка у мене є свої інформатори. Й вони повідомили, що сьогодні ввечері на презентацію дитячої школи мистецтв вона прийде не одна, — Віта хижо всміхнулася. 

— Тобі тільки плітки збирати..., — буркнув Андрій. 

— Подивимося як ти заспіваєш коли твоя ненаглядна вийде заміж за іншого. Народить йому дітей, створить сім'ю, — знущалася Віта. 

Чомусь у цей момент Андрій відчув неймовірну злість. Він не міг уявити як така маленька принцеса як Надійка зможе жити з чужим чоловіком? Його навіть пересмикнуло від огиди. Андрій не розумів чому та маленька дівчинка викликала у нього неабияку ніжність. Напевно йому самому час завести дитину. 

— Віталіно, щастя Рити тепер не твоя турбота. Тому краще займися своїми справами. 

— Я вже навіть хочу це побачити. Те як руйнуються твої ілюзії стосовно цієї вискочки. Їй завжди потрібні були тільки гроші, а не кохання. А ще щоб її хтось жалів, — промовила Віта. 

— Не суди всіх по собі. Це ти завжди була у вічній погоні за грошима. Андрій випив кави й вже збирався йти, але Віта не дала йому це зробити. 

— До речі ми теж запрошені на цю вечірку. Тому будь вдома вчасно. 

— Дякую за інформацію, Віталіно, — зауважив Андрій й круто розвернувшись пішов геть. 

    Ввечері вони з Вітою таки поїхали на цей захід. Андрій спочатку не дуже хотів цього, але потім йому просто стало цікаво, що ж це за кавалер такий з'явився у Рити? Може Матвій? Той завжди крутився поруч з Ритою. Й продовжує це робити. Хоча ні. Це було б занадто просто. Коли вони увійшли до зали, то там вже було багато народу. Люди ходили поміж столиками й шукали хто випивку хто закуски. Офіційна частина ще не почалася, тому в Андрія був час трохи роздивитися аудиторію. Раптом серед них Андрій побачив рудоволосу жінку у червоній сукні з вирізом. Вона мала як завжди чудовий вигляд. Волосся накручене на великі локони. Легкий макіяж і впевненість якої у Рити раніше не було. Йшла Рита не одна, а під руку з тим самим типом з яким була у ресторані.

— Андрію, ти не забагато собі дозволяєш? — зашипіла Рита. 

— Як твій колишній чоловік, ні. 

— Отож-бо. Андрій легенько торкнувся ліктя Рити й повів за собою. Вони вийшли у коридор. Там було темно, але не людно. Тому можна було поговорити. 

— Рито, хто цей мужик, що прийшов з тобою? — одразу до справи перейшов Андрій. 

— Мій друг. Але це не твоя справа з ким і куди я ходжу. 

— Я розумію, але ти подумай у тебе донька. Треба з обережністю обирати партнерів для життя, — зауважив Андрій. 

— Андрію, ти що хочеш сказати? Що я не розбірлива у своїх зв'язках? — образилася Рита. 

— Не перекручуй. Я маю на увазі, що ти не знаєш як цей твій прийме Надійку. 

— По перше я не збираюся заміж. Поки що. А по друге Микола порядна й добра людина. 

— Цікаво у ліжку він такий самий? — вирвалося в Андрія. 

Та це було помилкою, бо Рита тут же підняла руку, щоб дати йому ляпаса. Але Андрій не дав їй цього зробити. Він схопив її руку й міцно тримав. Рита навіть трохи сіпнулася. Але войовничо дивилася йому в очі. Без страху. Ніби з викликом. Андрій сам не розумів, що з ним відбувалося. Але за секунду без вагання він поцілував Риту.