5.1

    Рита все ж таки погодилася піти на каву з Миколою. Давно вона нікуди не виходила й хоч іноді чоловіча увага їй була потрібна. Микола запросив її до невеликого ресторану на березі озера. Тут було дуже гарно й затишно. Справжня романтика. Вони сіли за столик на терасі, яка виходила на саме озеро. Рита подивилася на нього. Воно було прозоре й чисте. Подекуди тут плавали селезні та співали пташки. 

— Ну як вам? Подобається? — поцікавився Микола. 

— Так. Дуже. Давно я не була на батьківщині. Дуже сумувала за цим відчуттям... 

— То ви з України? А з якого міста? — Микола трохи здивований подивився на Риту. 

— Звідси. З Темноводська. — Справді? І як ми раніше не зустрілися? 

— Не знаю. Мабуть, така у нас доля, — пожартувала Рита. 

Микола посміхнувся й Рита помітила, що він досить привабливий чоловік. Звісно по своєму. Не у класичному розумінні. Але він володів харизмою й це робило його цікавим. Рита відпила ковток кави з молоком. Й подивилася на озеро. На хвилину її охопила легка безтурботність. 

— Маргарито, як довго ви жили в Італії? 

— Майже шість років. Я туди випадково потрапила. Моя картина сподобалася одній італійській школі мистецтв. Вони зі мною зв'язалися й запропонували там навчання. Звісно це був хороший спосіб поїхати звідси якнайшвидше. 

— Виходить ви просто тікали? 

— І так і ні. У цьому місті мене нічого не тримало. Тільки біль і образи. Я хотіла покінчити з цим раз і назавжди. 

— Зрозуміло. А чому повернулися? 

— Так склалися обставини. Та сподіваюся я тут не надовго. 

— Краще було б навпаки, — промовив Микола. 

— Чому? 

— Бо тоді ми змогли б познайомитися ближче. Рита посміхнулася. Микола теж. Вперше за довгий час їй хтось симпатизував. 

Іноді приємно відчути себе жінкою. Принесли десерт який Микола замовив до кави. Тирамісу. Рита вирішила піти до вбиральні й трохи припудрити носа та помити руки. Коли жінка вийшла у коридор, то не очікувала, що зіткнеться з тією людиною яку бажала уникати. З вбиральні вийшла Віта. Вони витріщилися одна на одну. Й декілька секунд витримали погляди. Потім Віта закинула підборіддя до верху й увімкнула режим королеви. 

— Кого я бачу? Маргарита Фернандес. Чи як там тебе? — Віта зло всміхнулася. 

— Добридень, Віталіно. Сподіваюся ти не збираєшся розбиратися на людях? — стримано вимовила Рита. 

— Навіщо ти повернулася? Хочеш надолужити минуле? — Віта скривилася. 

— Ні, в мене були на те свої причини. Які тебе не стосуються. 

— Яка ти стала раптом ділова. Граєш у велику бізнес — леді? 

— Це ти Віталіно, звикла до гри. Особливо коли це стосується чужих чоловіків. 

— Не думай, що зможеш повернути його собі. Навіть не сподівайся. Я його не віддам, — крикнула Віта. 

— Віто, заспокойся. Андрій не річ, а цілком жива людина. Й більше того твій чоловік, а не мій. Рита б ніколи не лізла у чужу сім'ю, бо завжди була вище цього. Й добре знала, що якщо зблизиться з ним, то доведеться йому розказати про доньку. А вона цього не хотіла. Зовсім. 

— Тільки посмієш втручатися у наші стосунки, то сильно про це пошкодуєш, — пригрозила Віта. 

— Віталіно, якщо ти ще хоча б раз до мене підійдеш чи спробуєш завдати кривди... Клянуся, всі дізнаються хто насправді вкрав ті коштовності й засадив мене до в'язниці, — сказала Рита. Віта зблідла й вперше не мала що сказати у відповідь.

Любі читачі додавайте книгу до бібліотеки та підписуйтесь на автора. Щоб не втрачати оновлення книги.