4.1

   Андрій вирішив ще раз зустрітися з Ритою. Тому він пішов до неї на роботу у фонд. Він не міг повірити, що Віта настільки підступна. Чому вона не залишить Риту у спокої? Невже боїться її? Чи просто хоче напакостити? Звісно Віталіна не була б собою якби не зробила кому не будь зла. Андрій у роздумах увійшов до будівлі, де знаходився фонд. Там йому пояснили, що сеньйора Фернандес трохи зайнята й не може його прийняти. Але ж Андрій ніколи не реагував на умовності. Наче той танк він попер до Маргарити. Рита сиділа за великим столом серед купи паперів. Така ділова. У блакитному костюмі та з простою зачіскою. Вона здавалася зовсім недоречною серед цієї обстановки. 

— Добридень, Рито. Нам потрібно поговорити, — одразу ж з порогу заявив Андрій. 

— Добрий день, Андрій Степанович. Вам не казали, що я зайнята й зараз не приймаю клієнтів? 

— Я не клієнт. Й взагалі до біса все. Нам треба поговорити. Навіщо ти повернулася до міста через стільки років? — Андрій наче хмара, навис над Ритою. 

— Це не ваша справа по перше. А по друге не заважайте мені працювати, — розізлилася Рита. 

— Рито, я не піду звідси поки ти мені не поясниш чому тоді ти зникла так неочікувано? 

— Андрію, прошу тебе дай мені спокій. Я не бажаю з тобою розмовляти, — промовила Рита. 

— Ти, мабуть, тільки з Матвієм бажаєш говорити, або зі своїм італійським чоловіком? 

— Яким ще...? — спитала Рита й одразу ж замовкла. Він вважає її заміжньою? То це їй на користь. Скоріше відчепиться. 

— Так, уяви собі. Ти повністю правий. 

— То скільки вже часу ти одружена? Як швидко ти проміняла мене на нього, — фиркнув Андрій. 

— Достатньо. Й взагалі ти теж без мене не сумував. Віта, мабуть, дуже постаралася тебе зробити щасливим. 

— Сподіваюся ти не ревнуєш? Бо нічним не краща за мене. 

— З чого б мені ревнувати? Ти зробив свій вибір, Андрію, а я свій. Рита кинула невдоволений погляд на Андрія. Андрій розумів, що вона має рацію. Та не хотів цього визнавати. Та й взагалі було боляче від того факту, що Рита так легко відпустила минуле. Невже вона зовсім не відчуває вини за те як вчинила? Невже їй байдуже? 

— З Вітою все — таки будь обережна. Вона небезпечна суперниця, — попередив Андрій. Він знав, що Матвій не блефує й вирішив сам поговорити з Ритою. Можливо Віталіна вже була у неї? 

— Андрію, я й без тебе це знаю. Можеш не хвилюватися. Та поки ти поряд з нею вона мені нічого не зробить. Рита важко зітхнула й гірко всміхнулася. Так ніби вже давно змирилася з порядком речей. 

— Ти помиляєшся. Якщо Віта щось задумала вона ніколи не зупиниться. 

— Що ти намагаєшся сказати? — спитала Рита.

— Нічого. Тільки будь обережною. От і все. — Дякую за турботу та тобі дійсно час йти, Андрію. В мене ще купа роботи, — Рита вказала йому на двері. 

— Добре. Добре, я піду. Та ми ще обов'язково зустрінемося. І я дізнаюся у чому справа? Й що ти можливо приховуєш від мене, — промовив Андрій й швидко вийшов з кабінету.