4.

   Андрій не спав декілька днів. Рита не виходила у нього з голови. Навіщо вона з'явилася через стільки років? Та ще й вдає недоторку. Стільки часу минуло, а він так і не зміг її забути. Трясця. Коли він подивився в очі Рити там в ресторані, то зрозумів, що знову стає на ті самі граблі. Але його нестримно тягло до неї. Як магнітом. Серце починало калатати сильніше коли він згадував про неї. Почуття й досі залишилися у його душі. І що з цим робити він не знав. 

— Андрію, це правда? — до кімнати вбігла роздратована Віталіна. 

— Що саме? Й взагалі тебе не вчили стукати у двері перед тим як заходити всередину? 

— Я про Ритку. Невже їй вдалося так розбагатіти? Зараза. Я її не одразу впізнала. Спочатку думала, що це якась італійська пані. Але коли побачила Матвія й він мені все розповів... Повірити не можу у таку несправедливість, — тупнула ногою Віта. 

— Тобі що? Невже жаба на горло давить? — всміхнувся Андрій. 

— Ні, просто я вважаю, що вона цього не заслуговує. Її місце в хліву. Десь серед таких злидарів як вона. Кривоніжка. 

— Як бачиш все змінилося, Віто. — Нічого не змінилося. Рита як була ніким, так і залишилася. 

— Віталіно, це ти завжди будеш й була ніким. Тому не суди всіх по собі, — зауважив Андрій. 

— Зрозуміло, що ти будеш її захищати. Мабуть, як знову її побачив, то захотів затягнути у ліжко? — зло розсміялася Віталіна. 

— А якщо й так? Тобі до цього що? Андрій зневажливо подивився на свою так звану дружину. Яка ж вона огидна. Ні не за зовнішнім виглядом, а душею. Її чорна порожня душа нічого не варта, як і сама Віта. 

— А знаєш, котись до неї. Все одно вона тебе не прийме. Бо у неї тепер інші запити. Ти їй задарма не потрібен. 

— Це не тобі вирішувати, що і як мені робити. Ясно? — розізлився Андрій. 

— Та пішов ти, — сказала Віта й вийшла грюкнувши дверима. 

Андрієві було абсолютно байдуже на неї. Віта за стільки років вимотала його до кінця. Їй не потрібен чоловік, а спонсор. Який буде виконувати всі її забаганки. Це було вже занадто. Андрій швидко прийняв душ й ліг у ліжко. Холодне й порожнє. Ось уже сім років. Життя дивна штука. Колись Андрій вважав Риту подарунком долі. Але вона зрадила його. А тепер вони зустрілися знову. Й Андрій зрозумів, що можливо й пробачив би її. Якби вона хотіла нормально поговорити. Але Рита мовчала. Й це було основною прірвою між ними. Яку не з'єднати так швидко. 

   Через кілька днів Андрій сидів у своєму робочому кабінеті й працював з паперами. Але раптом до нього увірвався неочікуваний гість. Без запрошення. Це був Матвій. 

— А ти що тут робиш? — Андрій встав з місця й стиснув кулаки. 

— Я у справі. Тому заспокойся. 

— Які у нас можуть бути справи? 

— Це стосується Віталіни. Приструни, її, будь ласка, — попросив Матвій. 

— Ти мені ще й вказувати надумав? — гнів Андрія закипав з неймовірною силою. 

— Віталіна збирається дати інтерв'ю одному виданню, щоб очорнити Риту. І я не можу цього допустити. І ти теж не маєш.

Шановні читачі всіх вітаю з святою вечерею, а також Різдвом Христовим! Бажаю здійснення всіх мрій та мирного неба над головою. Хай щастить♥️