3.1

    Рита міцно заплющила очі й відвернулася. Щоб показати йому повну байдужість. Минуло декілька хвилин, та Андрій продовжував нависати над Ритою. Дивно він нічого не робив тільки стояв й дивився на неї довгим поглядом. Чого він хоче? 

— Я тобі настільки огидний? Раніше ти думала інакше, — нарешті промовив Андрій. 

— Андрію, багато води витекло. Ти теж вже давно забув про мене. Тому розійдімося хоча б не ворогами, — запропонувала Рита. 

— Ти думаєш у нас з тобою вийде? — зухвало посміхнувся Андрій. 

— Не знаю. Та ти втратив значення для мене вже давно. 

— Я чомусь у цьому не впевнений. По моєму ти брешеш й собі й мені, — промовив Андрій. 

— Андрію, залиш мене у спокої. Закрий цю сторінку назавжди. 

— Мені от цікаво. Де ти була стільки років? Я шукав тебе. Але марно. Ти ніби зникла з лиця землі. 

— Якби ти й справді хотів мене знайти, ти б це зробив. Тому не обманюй сам себе, — гірко промовила Рита. Андрія розізлили слова Рити. Це вона помітила по його обличчю. Він одразу ж став у позу захисту. 

— Та що ти взагалі можеш знати про те скільки я тебе шукав. Це ти не хотіла бути знайденою. Бо тобі це було не потрібно. Краще втекти й навіть не пояснити свій вчинок. Чи не так? 

— Ти про що? Рита з Андрієм вперлися в одне одного поглядами. 

— Ніби ти не розумієш? Навіть сьогодні ти приперлася сюди з тим покидьком. Через стільки років, — крикнув Андрій. 

— Андрію, ти переходиш усі межі. Що за докори? 

— Докори? Ти на них цілком заслуговуєш. Ти втекла від мене на сім років. І зараз так спокійно повертаєшся? 

— А що я маю робити? На коліна перед тобою падати? Вибач цього не буде. Рита випрямилася й відійшла від Андрія. Її серце відбивало шалений ритм. У вухах стукотіло. Ноги тремтіли. 

— Обійдімось без сарказму. Та скажи мені чесно. Чому ти втекла? Тобі було погано зі мною? Чи я був поганим чоловіком та коханцем? Чому Рито? Чому? — гаркнув Андрій. 

— Я нічого поганого не зробила. Й так ти був поганим чоловіком, бо кинув мене у найважчий момент мого життя, — Рита ткнула пальцем у колишнього чоловіка. 

— Що за нісенітниці ти верзеш? Я завжди намагався бути поруч. Допомагав тобі. Й так ти мені віддячила? 

— Андрію, досить це безглузда розмова. Все одно кожен залишається при своєму. Мені час, — Рита направилася до заднього входу ресторану. 

— Зачекай. Ми ще не договорили, — Андрій потягнув Риту за руку так що вона міцно притиснулася до його грудей. 

Декілька секунд вони мовчки дивилися одне на одного. Ніби весь світ зник й були тільки вони двоє. Рита згадала всі позитивні моменти, які вони провели разом. Згадала як кохала його. Все згадала. Ніби й не було тих довгих років розлуки. Андрій хотів щось промовити, але раптом у нього задзвонив мобільний. Він швидко відійшов від Рити й вийняв з кишені новенький айфон. 

— Алло, чого тобі? Я трохи зайнятий, — сказав Андрій. Через слухавку було чутно жіночий крик й Рита здогадалася хто саме телефонує. 

— Віто, заспокойся. Зараз повернуся. Я не кидав тебе саму.... 

Рита всміхнулася й тихо поки Андрій не бачить пішла геть.