3.

   Рита відчувала на собі погляди присутніх. Ще ніколи на неї не дивилося стільки людей. Від хвилювання вона навіть трохи почервоніла. Їй стало душно. Й Рита відчула, що їй потрібно до вбиральні. 

— Привіт, як ти? — до Рити підійшов Матвій. Він був одягнений у світлий діловий костюм, який йому дуже пасував. 

— Привіт. Не дуже. Так хвилююся. Якщо цим людям щось не спостерігається ми не зможемо зібрати потрібну суму для наших дітей. 

— Чому їм має щось не сподобатися? Ти молодець. Й завжди нею була. Хочеш принесу тобі трохи шампанського, — запропонував Матвій. 

— Добре. Тільки я піду до вбиральні. Трохи вмиюся холодною водою. 

  Рита пішла довгим коридором у пошуках туалетної кімнати. Швидко увійшовши у потрібні двері вона одразу ж кинулася до вмивальника. Насправді причина її хвилювань була в іншому. Рита бачила Андрія. Він стояв у залі поряд з Віталіною. Зарозумілий та впевнений у собі як завжди. Але при цьому дуже привабливий. Тепер він став дорослим чоловіком. Зрілим. Іще гарнішим. Серце калатало в грудях як скажене. Рита важко задихала. Треба заспокоїтись, щоб Матвій нічого не запідозрив. Та й ніхто інший.

 Рита облилася холодною водою й поправила макіяж. У вбиральню зайшла якась молода дівчина. Схоже вона перебрала з алкоголем, бо одразу ж кинулася до туалету. Рита вийшла за двері й хотіла вже йти до зали, але її хтось різко схопив за руку. Вона обернулася й застигла. Це був Андрій. Він холодно й сердито дивився на неї. З докором. 

— Ну, що сеньйоро, Фернандес. Нічого не хочете мені пояснити? — він схопив її за лікоть й потягнув до тераси. 

— Відпусти. Куди ти мене тягнеш? — обурилася Рита. Тільки коли вони опинилися на затишній терасі Андрій притис Риту до стіни впритул й подивився на неї сталевим поглядом. 

— Що ти робиш? — перелякано спитала Рита. Його близькість хвилювала й дурманила. Але Рита намагалася тримати себе в руках. Вона думала, що буде вище цього. Зможе бути холодною й байдужою. Але нічого не змінилося. Вона дотепер втрачала спокій біля цього чоловіка. 

— Ти дуже змінилася. Якби я не знав тебе так добре міг би й не впізнати, — сказав Андрій. 

— Ти так впевнений, що знав мене? Брехун. Ти знав про мене не більше ніж блоха танцювати, — образливо промовила Рита. 

— Так, ти маєш рацію. Якби я тебе знав, то ти б мене не зрадила. Я б цього не допустив. Слова Андрія здивували й розізлили Риту одночасно. 

— Зрадила? Це ти мені кажеш про зраду? Ти ж сам одружився з Вітою. Й ви цілком щасливе подружжя. 

— Звідки тобі це знати? Тебе не було сім років. А зараз ти повернулася й хочеш, щоб усе було як раніше? — з викликом запитав Андрій. 

— Андрію Степановичу, мене зовсім не цікавить ваше особисте життя, як і ви самі. 

— А мені здається ти брешеш. Бо твої очі говорять про інше, — Андрій нахилився над Ритою так низько, що їхні губи опинилися на одному рівні. Ще трохи й він її поцілує. 

Рита не мала допустити таку слабкість. Тепле дихання чоловіка лоскотало шкіру. Міліметр відділяв їхні губи одне від одного. Рита подивилася в очі Андрія й помітила у них тугу. Ще трохи й він її поцілує. Й що тоді буде?

Лю