2.1

— Пані та панове, як то кажуть ви тут не випадково. Ми раді вітати вас на благодійному вечері. Усі зібрані кошти будуть спрямовані на допомогу онкохворим дітям, — промовив ведучий благодійного вечора. Й обвів рукою зал. Андрій з Віталіною трохи запізнилися, але не катастрофічно. В ресторані вже була купа людей. Столи та стільці забрали й влаштували шведський стіл. А ще невелику сцену з мікрофоном. 

— До речі основною фішкою вечора буде аукціон. Й багато цікавих лотів. Як ви любите, — підморгнув ведучий. 

Андрій скривився, бо йому не подобалося бути на таких заходах. Зазвичай тут збиралися люди, які хотіли показати свою щедрість. Але була вона вдаваною, бо майже кожен хто прийшов сюди був готовий вдавитися за зайву копійку. На сам вечір витратили більше аніж готові зібрати. 

— Як завжди тут нічого цікавого. Одні товстосуми, які прикидаються порядними людьми, — Віта підійшла до Андрія ззаду з келихом шампанського у руках. 

— Ти можеш хоча б сьогодні не скиглити, — розізлився Андрій. 

— Я не скиглю. Ти привів мене на дурнуватий захід, де немає ні зірок шоу-бізнесу, ні цікавих особистостей. Й тепер я маю витрачати свій час на порожні балачки, — обурилася Віта. 

— Яка ж ти дурна, Віто. Андрій зітхнув й навіть не звернув уваги на вираз обличчя дружини. 

— Це я дурна? Дурною була твоя сіра миша — колишня дружина. Крива качечка. А не я, — зашипіла Віталіна. 

   Вона знову його провокувала. Намагалася зачепити за живе. Відьма. Раніше Андрій гостро реагував на її випади, але з часом навчився її ігнорувати. 

— Тобі ніколи не стати такою, як Рита, — протягнув Андрій. — Козел. То де тепер твоя Риточка? Дуже ти їй потрібен. Мабуть, вже давно й забула, як ти виглядаєш... 

— Віталіно, заспокойся. На нас люди дивляться, — промовив Андрій стримуючи злість. 

— Тебе завжди хвилювали тільки думки інших людей. А мені однаково, — Віта гучно засміялася й всі присутні у залі повернулися до неї. 

— Ну що ж дозвольте вам представити організатора заходу й директора благодійного фонду імені святої Марії — сеньйору Фернандес, — промовив ведучий.

Під оплески присутніх до сцени йшла молода рудоволоса струнка жінка. Вона була одягнена у синю подовжену сукню з шовку. Її рухи були плавними та граціозними. Андрій витріщився на сеньйору Фернандес й не відводив від неї очей. Щось кольнуло у серці. Ні йому просто здалося. Андрій був як на голках. Він має побачити її обличчя. Сеньйора Фернандес вийшла на сцену й повернулася до гостей. Потім широко усміхнулася. 

— Вітаю, любі гості, — почала вона. У Андрія всередині все перевернулося. Йому здалося ніби йому вирвали серце. Це вона. Вона. Але як? І що вона тут робить? Це Рита. Але не та яку він знав. Приваблива молода жінка, що стояла перед ними лише рисами обличчя нагадувала ту просту й милу дівчину, яку колись покохав Андрій. Зараз це абсолютно інша жінка, а головне зі здоровою ногою. Рита крокувала впевнено, як повноцінна й здорова людина. У Андрія було багато запитань до неї. Й він повинен все вияснити. 

— Бажаю вам приємно провести вечір, — закінчила свою промову Рита й відійшла від мікрофона. 

— Це хто? Вона мені когось дуже нагадує, — промовила Віта й підійшла ближче до Андрія. 

— Твоє страшне минуле, — гірко відповів Андрій.