2.

   Андрій сидів за великим робочим столом у своєму кабінеті. Й передивлявся родинні фото. Вони з батьком у школі на якомусь змаганні, на випускному у дев'ятому класі, на врученні диплома. Батько завжди був у житті Андрія. От тільки він на жаль ніколи цього не цінував. Чому ми починаємо цінити близьких людей тільки після того, як їх втрачаємо? Андрій подивився на останнє фото на якому був він з Ритою... Це було їх єдине й останнє фото разом. Рита не любила фотографуватися. Її руде волосся заплетене в товсту косу, а на обличчі посмішка. Рита завжди посміхалася й особливо йому. Андрій зітхнув. У грудях защемило. Де вона? Чи здорова? І чи все у неї добре? Можливо вона взагалі зараз одружена й щаслива. Від усвідомлення цього Андрієві стало неприємно. Він намагався її знайти. Але марно. Вона наче крізь землю провалилася. Та й чи варто шукати голку в стозі сіна? 

— Андрію Степановичу, вам прийшло запрошення на благодійний вечір. Ви як один з найвпливовіших бізнесменів міста маєте там бути, — до кабінету Андрія увійшла його секретар Крістіна. 

— Коли він відбудеться? — поцікавився Андрій. 

— Завтра. У ресторані "Флоренція". 

— Зрозуміло. А я повинен чи маю там бути? 

— Андрію Степановичу, для підтримки вашої репутації ви повинні там бути, — наполягала Крістіна. 

— Ясно. Дружина теж повинна мене супроводжувати? — Думаю так. 

— Добре, давай сюди те запрошення, — Андрій байдуже кинув шматок картону на стіл й знову почав розглядати фото. 

   Сьогодні, саме в цей день було їх з Ритою весілля. Сім років тому. Скільки часу минуло. Але Андрій все одно не міг забути Рити. Вона не виходила у нього з голови й серця. Раптом двері кабінету різко відчинилися й до кабінету залетіла Віта. Вона була сердита й спантеличена. 

— Андрію, скажи мені на милість. Чому в мене на карті не має грошей? Андрій подивився на цю вульгарну особу й похитав головою. Він вкотре пожалкував, що одружився з нею. Але вона тоді була вагітна й він просто не міг кинути свою дитину. А потім просто здався обставинам. 

— Віто, ти використала весь ліміт на карті. Ось і все. — То зроби щось. Збільш ліміт. В мене ще процедури у косметолога, — обурилася жінка. 

— Віто, навчися розумно розподіляти кошти. Врешті решт, — відповів Андрій. 

— Це я маю навчитися? А навіщо мені тоді чоловік? 

— Мені здається ти починаєш нахабніти, Віталіно, — зауважив Андрій. 

— Це я нахаба? Козел. Ти сам у всьому винен. Скажи коли останній раз ти спав зі мною у ліжку? Коли ми займалися сексом я взагалі не пам'ятаю. То ти ще хочеш мене позбавити жіночих радостей? Я тобі цього не дозволю. Я жінка, а не приставка. 

— Роби, що хочеш. Тільки від мене відчепись, — буркнув Андрій. Його дістали вічні докори Віталіни. Вона ніколи не була задоволена. Все їй не так. Так він принципово не спав з нею, бо не хотів цього. Коли вона завагітніла він виконав свій обов'язок. Одружився з нею, щоб дати дитині своє прізвище. Але секс та втіхи з Вітою у його плани не входили. 

— Дай мені свою карту, — попросила Віта й протягнула руку з довгими червоними нігтями. 

— Тримай. Й сукню собі пристойну купи. Бажано без декольте й відкритої спини. Завтра ми йдемо на благодійний вечір й маємо виглядати відповідно. 

— Знову ця нудятина. Нам доведеться прикидатися святими. Й люблячою парою, — Віта скривилася. 

— Не хвилюйся. Ти бездоганна актриса. Думаю тобі й грати особливо не доведеться....

Любі мої читачі не забувайте про підписку на автора, бо інакше можете пропустити оновлення книги. А на вас чекає багато цікавого.♥️