1.

— Рито, дорогенька ти впевнена, що впораєшся, якщо тобі потрібна допомога я можу прилетіти, — запропонувала жінці свою допомогу Вікторія її хороша подруга й наставниця. 

     Буквально декілька днів назад Рита повернулася до рідного міста. З благородною метою. Їй було доручено відкрити благодійний фонд. П'ять років Рита прожила в Італії й саме там змогла стати на ноги. Після двох років ув'язнення вона більше не хотіла повертатися до рідного міста. Бо знала, що нічого окрім зради та образ на неї не чекає. В Італію вона потрапила по програмі обміну досвідом. Так і залишилася там. Вона потрапила до хорошої італійської родини, яка не тільки прийняла її, а й полюбила наче доньку. Саме Вікторія та Луческу були цими людьми. Завдяки їм Рита змогла навчатися та виховувати маленьку донечку, яку Вікторія та Луческу вважали онучкою. А також ці добродушні люди оплатили операцію Рити. Завдяки якій вона позбулася кульгавості. Зараз Рита була впевненою та успішною жінкою. Яка знала чого хоче. 

— Все гаразд, Вікторіє. Я впораюся. Тим більше тут помічників вистачає. Все буде добре, — Рита відпила ковток гарячої кави. 

— Рито, мені подобається твій оптимізм. Молодець. Так тримати, — Вікторія посміхнулася через екран ноутбука. 

— Стараюся. До речі вже завтра я їду подивитися будівлю у якій буде фонд. Аж трохи хвилююся. Все ж це зустріч з минулим. 

— Не хвилюйся, люба все буде добре. Ти сильна й зі всім впораєшся. Рито, ти й не таке пережила, — нагадала Вікторія. 

Слова Вікторії примусили Риту згадати всіх тих кого вона пообіцяла ненавидіти. Віталіну, Андрія, Єлисея. Скільки років минуло, а в серці так і залишилася глибока рана. Рита всім серцем намагалася ненавидіти Андрія. Весь цей час. Але не могла. Бо маленька донечка так його нагадувала. Кожного дня коли вона дивилася на Надійку, то згадувала Андрія. Того. Доброго. Щирого. І як Риті здавалося закоханого. Але як виявилося все було брехнею. Андрій не переставав любити Віталіну. А вона Рита була для нього просто прикриттям. Тепер все стало на свої місця. Андрій разом з жінкою яку кохає. А Рита була щасливою, що в неї була донька. Маленька Надія. Її надія. 

— Мамо, мамо, подивися який в мене вийшов гарний сніговик, — Надійка підбігла до Рити й показала новорічну композицію, яку зробила. Надійка мала хист до рукоділля й завжди любила щось таке зробити. 

— Як гарно. Ти молодець. Чудова робота, — посміхнулася Рита. 

— Дякую, мамусю. Чому ти така сумна? — запитала Надійка. — Тобі здалося, сонечко. Я просто серйозна. 

— Тобі не підходить бути сумною. Посміхнися, мамо. 

— Моя люба, заради тебе я готова завжди сміятися. Ти моя радість. Моя надія, — ніжно обіймаю крихітку й притискаю до себе. 

— Я теж тебе люблю, матусю. 

Так можливо Рита втратила Андрія і єдине кохання та, проте  отримала набагато більше. Свою донечку. Маленьке продовження мого кохання й чоловіка якому вона колись віддала всю свою любов. 

Й зараз не була впевнена чи зможе закохатися знову. Та час покаже. Як буде. Рано чи пізно їй доведеться зустрітися з привидами минулого. Бо місто маленьке. Й кожен кожного знає. Тому Рита готувалася до цієї зустрічі. Бо знала, що це неминуче.

=

— Рито, ти повернулася! Я так радий тебе бачити, — промовив Матвій й на радощах стиснув жінку в обіймах. Матвій був першим кому Рита розповіла про свій приїзд. Бо він був її другом. Й залишався усі ці роки. Мабуть, він єдиний хто ніколи не покидав її. Навіть коли Рита жила в Італії, то Матвій писав їй та телефонував. А поки вона сиділа у в'язниці він єдиний хто її провідував. Не Андрій. Й навіть не Віта. 

— Так, довелося це зробити. Але сподіваюся надовго тут не затримуватися. 

— Прикро. Ми навіть не встигнемо нормально поспілкуватися. 

— Чому ж? Я ж не завтра їду. До речі ти як? Досі парубкуєш? — пожартувала Рита. 

— Не зовсім. Краще не питай. Статус: все складно, — відповів Матвій й пригладив скуйовджене волосся. Матвій був парубком видним. Ще й відомим, бо його картини нарешті стали добре продаватися. Рита дуже хотіла, щоб він знайшов достойну партнерку. 

— Що так? Й досі не знайшов саме ту? 

— Після тебе Рито це дуже важко. Але я не жаліюся. Буде й на моїй вулиці свято. 

— Як Віта? Ти її бачив? — запитала Рита з обережністю. 

— Тебе насправді хто цікавить? Віта чи можливо твій колишній чоловік? — Матвій уважно придивлявся до Рити. Як він здогадався? Все ж Матвій бачив Риту наскрізь. Завжди. 

— Якщо чесно жоден з них. Але я знаю, що іноді ти спілкуєшся з Вітою. Тому й спитала. — Ми якщо й спілкуємося, то виключно на якихось заходах. Бо я так само як і ти, не бажаю тісно спілкуватися з Вітою, — промовив Матвій. 

— А як завод Андрія? Процвітає? 

— Так. Йому вдалося підняти його на високий рівень. Як не дивно, — зауважив Матвій. 

— Чому дивно? Андрій розумний чоловік й головне впертий. Тому це навпаки очевидно. 

— Звісно, якщо не враховувати те що Віта постійно вставляє йому палки в колеса. Не дає спокійно керувати заводом. 

— Що ти маєш на увазі? 

— Ти не знаєш, але Віта таки вийшла заміж за Андрія. Й хоча живуть вони наче кішка з собакою, проте Віта має пакет акцій, які їй перейшли від Степана. 

Слова Матвія наче гостре лезо ножа різнули по серцю. Невже вони одружені? Рита думала, що їй буде все одно, але як виявилося не зовсім. Їй було неприємно усвідомлювати той факт, що чоловік якого вона кохала тепер одружений з іншою.