5

Подальші кілька місяців пролетіли для мене мов уві сні. Починаючи з Нового року я бачився з Галиною практично щодень. Наші зустрічі відбувалися по різному. Інколи жінка заїжджала до мене на квартиру щоб надати людського вигляду цій, за її словами, «занехаяній норі недбалого холостяка». Траплялося я заскакував до неї в гості на філіжанку кави. Проте найчастіше ми обирали для наших рандеву якісь тихі затишні куточки в місті, або десь на природі. Там де нам не заважали і не надокучали сторонні люди.  

Під час цих побачень жінка сповна показала багатогранність своєї натури. Вона завше була непередбачуваною в поведінці зі мною. Галя майстерно вміла перевтілитися і в пристрасну коханку, і в цікавого співрозмовника, і в чуйного друга і навіть у турботливого наставника. Жінка спромоглася оточити мене такою ніжність, ласкою й увагою, яких мені досі ніколи не доводилося бачити. Вона створила для мене казку про яку кожен чоловік лише може мріяти.

Проте за все в житті треба платити. В цьому я ще раз переконався сьогодні під час чергового побачення з Галиною. Ми знайшли можливість вирватися за місто й прогулятися невеличким гаєм розташованим неподалік передмістя. Травневий день видався просто пречудовим. Було тепло й погоже. Дерева вже відцвіли проте в повітрі ще залишався ледь вловимий терпкий аромат бузку й солодкий черемшини. Голосно щебетали якісь лісові пташки. Весело пурхали різнобарвні метелики. На душі було так хороше і затишно.

Ми зупинилися під розлогим старим дубом. Я присів на траву. Галя зручно вмостилася у мене на колінах. Ніжно пригорнувшись вона пильно глянула мені у вічі і задала своє фатально-недоречне запитання:

– Милий, ти кохаєш мене?

Все це прозвучало настільки неждано, що я ледь не підскочив від несподіванки. Ні, звісно десь в глибині душі я розумів, що така невизначеність не може тривати довго, що рано чи пізно та жінка захоче ясності в наших стосунках і мені нарешті доведеться зробити свій вибір. Та я все ж наївно сподівався, що трапиться це ще не скоро. Мені чомусь здавалося, що Галя, як і я, поки що вдовольниться тими відносинами, які у нас були. Що вона не буде наполягати на чомусь серйознішому та офіційнішому ніж те, що вже є. Що коханці вистачить інтуїції поки, що не торкатися цієї теми. Хоча б до того часу поки я сам не зрозумію, що вже готовий ще раз увійти в бурхливу й непередбачену річку сімейного життя.

Наче ошаленівши пам'ять почала малювати в свідомості картини того минулого яке я так наполегливо намагався забути. І мов на яву перед очима постав її образ. Мого першого й полум’яного кохання на ім’я Леся. Тої, заради кого я б не задумуючись віддав все що тільки мав. Кароокої дівчини, яка у свій час, без перебільшення, була єдиним смислом мого існування.  

Життя у Лесі складалося непросто. В ранньому дитинстві вона стала круглою сиротою і була змушена поселитися у домі свого дядька Івана, що мешкав по сусідству з моєю хатою. Доволі скоро, незважаючи на незначну різницю у віці, ми заприятелювали. Разом бавилися в пісочниці, грали на сільському стадіоні в лови, ходили влітку в ліс по ягоди та гриби. Одним словом стали тими добрими друзями яких у народі нерідко називають – нерозлийвода.   

З роками Леся зробилася справжньою красунею. Десь у восьмому класі моя сусідка наче за помахом чарівної палички з непримітного незграбного каченяти перетворилася на симпатичного елегантного лебедя. Худорляве дівчисько-баламут з яким я мав стільки пригод перемінилося на миловидну симпатичну принцесу на яку почали заглядатися багато хлопців з нашого села.

А милуватися було дійсно чим. Леся  стала високою статною дівчиною. Густе, пшеничного кольору волосся, обрамляло кругле личко на якому яскравими діамантами іскрилися ледь примружені очі. На повних коралових вустах часто вигравала привітна доброзичлива посмішка. Все інше в її поставі та вигляді було настільки довершено-гармонійним та граційно-спокусливим, що й не описати звичайними словами.

Знаходячись в товаристві Лесі чимало часу я не зміг довго встояти перед чаклунською звабою її вроди. Незабаром я почав ловити себе на думці, що дівчина вже є для мене дещо більшим ніж просто друг. Мені все більше й більше подобалося бути разом з нею. Подобалося чути її проникливо-мелодійний голосок. А від наче випадкових доторків до дівочої руки чи плеча мене чомусь неодноразово кидало в жар.

Небагато треба було роздумувати над тим щоб збагнути про причину всіх цих моїх емоційної лихоманки. Просто я закохався в свою сусідку-красуню. Закохався з тою пристрастю і щирістю на які лише здатне гаряче й недосвідчене юнацьке серце. Захопився подругою дитинства так що вже не міг думати ні про яку іншу дівчину крім неї.

Очевидно ці палкі почуття були настільки яскраво написані на моєму обличчі, що Леся без особливих труднощів здогадалася про них. І як це не дивно відповіла мені взаємністю, хоча й була старшою на три роки. Дальше були нічні побачення, солодкі поцілунки та ніжні обійми. Були неодноразові признання в любові і гарячі клятви вірності. Було то свято неземного блаженства коли я вперше, по-дорослому пізнав її як жінку.

Окрилений пережитою утіхою я був на вершині щастя і наївно сподівався, що це задоволення буде тривати вічно. Та на жаль, як відомо, все хороше на цьому світі має свій кінець. Доволі скоро настав край і моїм романтичним відносинам з дівчиною. Трапилося це так неждано й швидко, що я нічогісінько не зміг зробити для порятунку свого кохання.

По завершенню навчання у сільській школі Леся поїхала в місто здобувати там подальшу освіту. Інше середовище, незвідані досі враження та нові друзі до невпізнання змінили характер та поведінку дівчини. Вона стала зарозумілою, пихатою, зверхньою. Почала багато хизуватися своїми міськими приятелями та численними пригодами й розвагами з ними. Часто хвалилася тими престижними та дорогими барами і ресторанами в яких побувала в компанії своїх товаришок-одногрупниць та їх багатих кавалерів.