Двоє у човні

— Ти, напевно, вважаєш пропозицію під час весілля банальною? — Ігор міцно стиснув долоню Тіни і поцілував. Дівчина промовчала, бо саме так і думала, тож лише стримано усміхнулась. А ще в ній боролися два почуття: вдоволення та злість. Тіну тішило те, що її стосунки з Ігорем розвивалися так динамічно і за правильним сценарієм. Приблизно місяць вони позустрічались, потім ще два пожили разом і відчули, що їм комфортно співіснувати як пара. І ось Тіна вже сидить на задньому сидінні мерседеса, Ігор не зводить з неї очей і цілує руки, на підмізинному пальці дівчини виблискує заручна каблучка з діамантом. Це перша коштовна прикраса в її житті, вагу якої Тіна відчуває, тож доведеться звикати.

 Водночас Тіну дратувало те, що Ігор, зробивши пропозицію на очах у трьох сотень людей, майже не лишив їй вибору. Це б мав бути дуже інтимний момент, особистий, романтичний і зворушливий, присвячений тільки їхній парі. А Тіна мала відчуття, що її виставили голяка на сцену перед юрбою зівак і запитали, чи хоче вона накинути щось на себе. «Так! Так, звісно хочу!» – ось єдине, що вона могла відповісти в ту мить. Перед її очима одразу з’явилися Леонід Сильвестрович із його незліченними партнерами, акціонерами та інвесторами, які схвально кивали своїми сивими головами і плескали в долоні. Мати Ігоря, що нарешті випала з амплуа головної благодійниці і, витерши очі кінчиком носової хустинки, одразу підійшла обійняти новоспечену невістку. І звичайно ж, пан головний прокурор, Тимофій Валерійович, який одним із перших підняв келих на честь заручин. Добре мати такого родича, особливо, коли на тобі висить кримінальна справа. Ні, не так: життєво необхідно мати такого родича, коли на тобі висить кримінальна справа. «Ігор міг навіть не бруднити коліно, а просто підійти і оголосити, що ми незабаром одружимось. Поставити перед фактом було б чесніше» – Тіна зітхнула.

— Сонечко, ти чого? Втомилась? — чоловік був трохи напідпитку, тому Тіні здавалось, що Ігор бачить її емоції так, як йому зручно.

— Так, втомилась, — Тіну це зараз цілком влаштовувало.

 Щойно дівчина переступила поріг будинку і скинула незручні туфлі, на її плечі немов звалився важкий тягар. У Тіни не було більше сил тримати рівно поставу і мило усміхатися. Їй хотілося бути собою у цей момент: втомленою, збентеженою, роздратованою. Дівчині не давало покою ще одне питання: чи правда все те, про що їй розповіла Ніколь? Тіна поставила нагріватись електричний чайник і уважно спостерігала за своїм нареченим. Ігор недбало скинув взуття на порозі, послабив краватку, розщепнув два верхні ґудзики сорочки, стягнув із себе ремінь і плюхнувся у найближче крісло.

— Яка ж ти у мене красуня, — промимрив він і відкинув голову назад. — Так, трав’яний чай мені зараз не завадить!

— Ігорю, — Тіна крутила на підмізинному пальці обручку і збиралася з думками. Вона не хотіла лягати спати із цим тягарем на душі. — Твій батько збирався позбавити тебе фінансування? Це правда?

 Обличчя чоловіка вмить перемінилось, він сів рівно і подивився на Тіну так, ніби вона не його кохана жінка, а безкомпромісний супротивник.

— Звідки ти взяла цю нісенітницю? Я працюю з батьком на партнерських умовах і отримую фіксований відсоток від прибутку компанії як топменеджер. Це офіційно і він не може позбавити мене фінансування, бо я чесно заробляю свої гроші.

 Тіна розуміла, що краще було б спинитись вже на тому моменті. Ігор відповів доволі різко і конкретно, безапеляційним тоном. Але дівчина хотіла докопатись до суті. Ігор тепер для неї не просто романтичний інтерес, а майбутній чоловік. Між ними не має бути жодних недомовок.

— Зараз, так. А тоді, раніше, коли ти здебільшого подорожував і займався тенісом. Якщо я не помиляюсь, ти працюєш у компанії місяці три-чотири, не більше.

— Ми тоді навіть не зустрічались. Звідки ти можеш знати, чим я займався? І яке тобі діло до моїх родинних справ? — Ігор встав і підійшов до Тіни. Він був вищим за неї щонайменше на дві голови, тому дівчині здалося, що чоловік навис над нею, як грозова хмара.

— Яка справа? — роздратування, яке Тіна тримала в собі протягом всього вечора не дозволяло їй понизити градус розмови. Дівчина тицьнула Ігорю під ніс підмізинний палець із обручкою. — Ось яка! Я скоро теж стану частиною вашої родини. Ти можеш хоч раз поговорити зі мною відверто? Ми знайомі понад десять років. Я весь цей час працювала у магазині твого батька. І в один прекрасний день ти мене помітив. Чому? Поясни, чому я? Чому ти зробив пропозицію саме мені і так швидко?

— Ти серйозно? Я маю пояснювати такі речі? — пирхнув Ігор. — Бо я … — він так і не сказав щось на кшталт: «раптово безтямно закохався» або «з часом побачив у тобі споріднену душу». Ні, Ігор не міг дозволити собі ляпнути якусь романтичну банальність, аби згладити ситуацію. Натомість чоловік перейшов у наступ. — В тебе щось із самооцінкою. Дуже дивно, що ти просиш пояснити, чому варта пропозиції руки і серця.

— А може це в тебе кишені були діряві? — Тіна настільки розлютилась, що була налаштована сказати Ігорю все, що думає тут і зараз, без прикрас. — Настільки, що довелося підкоритися батьку і виконувати його накази. Ось чому ти почав працювати у компанії! Боїшся втратити батькові грошики і корчиш із себе сина, що взявся за голову. А наші заручини? Теж туди! Леонід Сильвестрович сказав знайти дружину і ти радий старатись.

— Тіно, подивись навколо! — Ігор махнув рукою у сторону розкішно обставленої вітальні. — Подивись на себе! Ти вся в шовках і прикрасах, від тої сірої миші, що сиділа у тісній комірчині нічого не лишилось. То може ти нарешті закриєш свій рот?

 Тіну наче облили крижаною водою. Дівчині стало так за себе образливо, що вона ледь стрималась, аби не вліпити Ігорю ляпаса. Вона важко дихала і дивилась йому в очі, а потім спробувала стягнути з пальця каблучку, щоб жбурнути її йому під ноги, однак та ніяк не злазила, певно була замалою.