Глава 10

Влад

          Залишаємось з Владом удвох  на лавці біля приймального. Я вже встигла помітити, що він шкутильгає на обидві ноги, має проблеми зі спиною, слабко рухає однією рукою. Серце щемить, дивлячись на цей огірочок… Чоловік вважає себе мало не старцем. Це кидається в очі, коли каже про  хлопців, мене сприймає мало не як юну дівчинку. Зауважує, що якби не загроза побратимам, то не зважаючи на стан, волів би зараз продовжувати робити необхідну роботу на фронті, а не чекати милості від байдужих лікарів, яким відверто начхати на всіх травмованих бійців. Тож, призначене лікування скоріше проформа, щоб командири не мали геморою, що після чергового важкого поранення боєць непролікований навіть мінімально. І такий досвід недружньої медицини, на жаль, має практично кожен наш військовий. А той, що мав вже багато поранень, і поготів. 

     Врешті наважуюсь запитати чоловіка про його вік, бо чути самознецінення за віковим критерієм вже несила.

— Сорок три. — “Сорок три лише!” - відлунює в голові, наче масивним ударом дзвону.. от що клята війна з людьми робить!

— Та ти ж всього на три роки старший за мене! Відставити розмови про старість! — Не витримую я.

— Невже? — Дивується цей досвідчений чоловік.

        Піднімає на мене вперше очі. А в них така невимовна тисячотонна втома і самотність! Яка ж вона важка! Це відчуваєш, просто зустрівшись поглядами. 

— Справді?  — Перепитує, все ще не вірячи власним вухам.

      Здається, від усвідомлення моїх слів, того, що я не вважаю його старим, хоч втома і довга борода зовні таки значно старять, в його голові ніби щось клацає. Він починає дивитися на мене якось більш відкрито, менш ховаючись в свою мушлю старого самітника. Виходить, відніс-таки нас в одну, хоча б вікову, категорію. Така от вийшла точка  перетину.

— Відпочинеш, підлікуєшся, поголишся — й не впізнаєш себе в дзеркалі, — намагаюсь чи то пожартувати, чи то підбадьорити я, — з Андрієм було так само. І зараз мені дуже смішно від тих закидів про “різних чоловіків”. А тоді його поголеним навіть поруч зі мною ніхто не впізнавав.

       Звісно, внутрішнє відчуття і зовнішність — то різні речі, але з чогось же потрібно починати. А не ставити на людині клеймо, що він старий і безнадійний, й, як стара річ, має бути утилізованим. В даному випадку у жорнах кривавої військової машини колись Начебто дружньої “братської” держави.

       Він захищає країну з 2014.. Аж з дві тисячі чотирнадцятого року! А вже квітень 2023.. Весь час добровольцем. Принципово жодних контрактів. Хоч військову службу проходив ще в дев’яностих і звання мав. Міг вже дослужитися до генерала. Якби хотів цього. Але ідеї і принципи добровольчого українського корпусу не зраджує. Для побратимів він і наставник, і кладезь досвіду, і заміна парамедика в критичній ситуації, бо ветеринар, і в його рюкзаку й аптечці завжди більше всього, ніж у інших. Погодився б піти на контракт, то давно б керував якимось підрозділом, але хто за що бореться. Він за правду. І за Батьківщину. За те, щоб жінок і дітей не кривдили іроди, не паплюжили нашу рідну землю. А через мобілізацію довелося коритися системі з купою недоліків, які часто тільки заважають давати відсіч ворогу. 

— Поголюсь тільки після Перемоги, пообіцяв на початку повномаштабки, — відповідає втомлено, весь час перебираючи бороду однією рукою. Бачу, що це його заспокійливе, яке “завжди під руками”.     

          Я не проходила й мільйонної долі того, що пройшов він на війні, але виникає якесь відчуття спорідненості. Може, від безмежної вдячності за всі ті його старання та самопожертву протягом довгих років заради усіх інших. А може, просто відчуваю внутрішню глибину цієї особистості. До таких завжди виникає інтерес. Таких не часто зустрінеш.

            Влад давно розлучений, самотній, сумує за сином. Але здається, що й з ним віддалилися один від одного за роки на відстані. Звісно, весь підлітковий період батька не було поряд, а в мами вже інший чоловік. А тепер студент живе своїм життям. Зауважую, що йому потрібно більше спілкування з людьми, особливо зараз поза фронтом, щоб не почуватися зайвим тут, у мирному житті, яке він вже забув. І він ідею не відкидає. Й то добре.

            Наприкінці розмови, коли вже до нас прямує Андрій, Влад питає телефон подруги для спілкування. І, показавши фотографії людей у вайбері, я залишаю йому номер Юлі, що “готова завжди вислухати про все на світі”, та ще однієї нашої спільної незаміжньої подруги, яка могла б по-людськи морально підтримати. Пророкувати чиїсь можливі чи неможливі особисті стосунки я не берусь, не моя то справа й узагалі невдячна. 

         Втрьох виходимо з території шпиталю до магазину, хоч мене назад вже й не пустять потім. Але хлопці давно голодні. Чай з булочками — то дуже мало чоловікам, але хоч теплий чай, а не без нього. Влад прихоплює і малесеньку пляшку алкоголю, як в мінібарах готелів, і додає трохи в стаканчик до чаю. Неприємно це бачити, але розумію, що я йому ніхто, й не моє собаче діло його зараз виховувати, як би не хотілося попросити не вдаватися до цього. Те, що ходити йому фізично важко і боляче, очевидно. Якщо обрав таке “знеболююче”, що тут вдієш прямо зараз? Поки чоловік розмовляє з продавчинею, Андрій кличе мене і виходить.

— Фу, огидно! — Різко висловлюється коханий на вулиці. — Він же у формі! А купує алкоголь, п’є на людях. Ганьбить форму! Наші ПСівські шевроні, які на ньому! — Свої такі, що роками були на ньому в окопах, в Андрія колись вкрали на вокзалі разом з сумкою і речами. Влад, здається, єдиний, хто зберіг цю реліквію.

            Незручно йти, не прощаючись після розмови, в якій, здається, зародилися хоч якісь паростки довіри. Але й не піти зі своїм чоловіком, що вже вийшов на двір одразу, не можу. Почуваюся маленькою розгубленою дівчинкою, бо не знаю, не впевнена, на яку поведінку відносно цих втомлених воїнів маю право, щоб не ображати ні одного, ні іншого. В нас з Андрієм було багато розмов з приводу вживання алкоголю  і він зараз демонструє повне співпадіння з моєю принциповою позицією. Я не стану її заперечувати, показувати йому, що можуть бути виключення з правила: алкоголь — це погано і шкідливо. Бачити Влада з алкоголем самій неприємно, але чи засуджувати? Точно не маю права. Я сплю у своєму теплому ліжку завдяки їм і тому навантаженню й болю, що вони витримують.